Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!


< -Інші статті цього ж автора

До річниці гурбенських боїв
«…Якби я мав таку армію, яку має ОУН (мається на увазі УПА), то німецький чобіт ніколи не топтав би українську землю…». Шарль де Голь, Президент Франції, лідер антинацистського французького національного руху опору в роки Другої Світової війни


Мабуть історія жодної країни не паплюжилася, не перекручувалася та не піддавалася глумлінню так, як прадавня і пребагата історія України. Поневолювачі усіх мастей намагалися зробити наш народ покірним виконавцем своїх забаганок, а його багату землю перетворити на джерело власного достатку. Українці довго жили без своєї держави, але увесь час в Українському народі було прагнення мати її. Були часи, коли це прагнення ледь жевріло, а іноді спалахувало з небаченою силою, як це було в роки минулого сторіччя, коли постала легендарна Українська Повстанська Армія.

Сьогодні важко знайти якесь історичне питання, навколо якого було б стільки ворожнечі, ніж про роль та значення для історії України Української Повстанської Армії, яку у середині XX ст. українці створили для боротьби з німецькими та російсько-більшовицькими окупантами за створення Української Самостійної Соборної Держави.

Про УПА багато сказано і написано, але до кінця її феномен незбагнений і до сьогодні, особливо те, що в лавах повстанців було багато молоді. У наш час буває важко зрозуміти жертовність десятків тисяч юнаків і дівчат, які в розквіті сил йшли на вірну смерть задля національної ідеї.

Молода кров українських повстанців скропила нашу землю не даремно. Через пів століття все ж таки постала Українська держава. І коли сьогодні дехто говорить, що незалежність Україні дісталася без жодної пролитої краплі крові, то це неправда. Цю кров було пролито, всі жертви українці поклали в часи національно-визвольної боротьби.

В УПА була сувора військова дисципліна, проведення військових операцій чи рейдів регламентувалися наказами Головного Військового Штабу УПА і відповідним чином документувалися, була вироблена та впроваджена своя стратегія і тактика збройної боротьби, впроваджені українські військові відзначення та нагороди, УПА мала гідне подиву (як стверджували німці та НКВС) сучасне на той час озброєння.

УПА, чисельність якої на кінець 1943 – початку 1944 року становила 100 тис. вояків успішними рейдами перейшла радянсько-німецький фронт і опинилася у радянському тилу.

На той час УПА оперувала відділами чисельністю до батальйону та полку, в залежності від конкретних обставин. Основними бойовими одиницями УПА були сотня та курінь.

Першими з радянською армією зустрілися частини УПА-Південь, відділи під командуванням командира «Енея».

Ситуація, яку створила УПА, була загрозлива.

Тема про УПА стала однією з головних тем розмови в окопах червоноармійців.

Є історичним фактом, що найбільше відкрите збройне зіткнення Української Повстанської Армії з військами НКВС та підрозділами Червоної Армії, які були задіяні до боротьби проти УПА, відбулось у кінці квітня 1944 р.

Про це дуже скупо було написано в радянській історіографії, не особливо широко про ці бої згадуються й сучасними українськими істориками. Про ці історичні події згадується, наприклад, таке.

«Щоб розправитися з УПА, радянське командування зібрало на відтинку Шепетівка-Рівне-Збараж близько 30 тис. бійців та співробітників НКВС, які 22-23 квітня здійснили наступ на масив Гурбенських лісів. Маючи велику перевагу в людях і техніці, Червоній Армії вдалося розбити з’єднання УПА. Ця перемога далася дорогою ціною – повстанців загинуло 80, у той час як радянські втрати налічували понад 800 убитими».

І більш нічого, ні перебігу боїв, ні висновків, ні відомостей про загиблих у цих боях. Сьогодні з аналізу матеріалів (звітів відділів УПА, які брали участь у цих боях) можливо скласти об’єктивну історичну картину тих далеких гурбенських боїв.

У квітні цього року минає 67 років від тих боїв.

Із звітів УПА.

«Звіт про обставини бою в районі с. Гурби

Травень 1944 р.

Гурбинський бій 24.04.1944 р.

Вже довгий час Українська Повстанча Армія поряд з партизанськими методами застосовує методи відкритої фронтової боротьби з імперіалістами Москви і Берліна. В боротьбі з німецькими імперіалістами УПА навчилась вести відкриту фронтову боротьбу, витримувати запеклі, довготривалі бої. УПА навчилась боротись легкою зброєю проти німецької техніки.

Сьогодні в боротьбі з більшовицькими загарбниками ми вчимось боротися з живою силою ворога, що в кожному окремому випадку переважає нас в десятки разів. УПА майже без втрат виходить з ворожих оточень, у творенні яких приймають участь цілі дивізії фронтового війська і війська НКВД.

Ми освоюємо військове мистецтво.

Гурби є доказом високих бойових якостей наших бійців і командирів, їхньої хоробрості, рухливості, посвяти, уміння орієнтуватись, і пристосовуватись до різних умов боротьби, нехтувати смертю. Гурби демонструють не тільки наше уміння вести боротьбу в закритій чи відкритій місцевості, а й уміння вести вуличні бої, бої проти броні легкою зброєю. Вони, нарешті, є доказом нестримного росту УПА в ході боротьби, є доказом безпорадності більшовицької Москви у боротьбі з нами.

Підготовчі роботи і бої напередодні великої битви біля Гурбів.

Вже за тиждень до Гурбинського бою з відомостей про ворога відомо, що більшовики готуються до великої акції проти УПА. У зв’язку з тим, командування УПА вирішило розкинути відділи на найширшій території, зокрема, за всяку ціну перекинути відділи на східно-українські землі, північну Кам’янець-Подільщину (славутсько-шепетівські ліси, Віниччину, південну Київщину і Холодноярщину).

Східними відділами командував безпосередньо «Ясен». Майже всі відділи, що вирушили в рейд, були змушені повернути назад, бо на всіх напрямках маршу зустрілись з сильними частинами більшовицьких військ. Однак, в районі обгівсько-гурбинських лісів (район Мізоч, Рівненська область) було підозріло тихо. У ті ліси ворог мав намір зігнати всі відділи і разом їх там повністю знищити. Поволі вороже кільце почало звужуватись.

Зі зведення штабу «Богун» від 22.04.44 відомо, що совєтські війська, які на 21.04.44 стояли в населених пунктах біля шосе Кременець-Дубно, дороги Дубно-Мізоч, в населених пунктах: Верхове, Новомалин, Шумськ, Жолобки, вийшли звідти, і зайняли населені пункти: Стіжок, Сітари, Марцеліна, Буща, Тартак, Довге Поле, Семидуби, Збитин, Наріїв, Білашів, Дермань, Теремне, Сураж, Обич, Угорськ, що створювали немов нейтральну лінію між розташуванням наших і ворожих військ. Їм наші війська не чинили жодних перешкод в зайнятті цих населених пунктів, бо це входило у наші плани подальших дій.

День 22.04.44 за винятком бою біля Москалівни, де наші війська перемогли, пройшов спокійно.

22.04.44 командир «Залізняк», що йшов на чолі двох сотень повстанців в славутські ліси, звів бій на річці Вілія і повернув. 23.04.44 він звів ще один бій й остаточно відступив у Гурбинський ліс. Того ж дня більшовики наступом на дермансько-точевицькі ліси змусили до відступу в сторону Гурб також курінь «Лиха». В Суражському лісі сотенний командир «Панько» 23.04.44 звів бій і також відступив в Гурбинський ліс.

23.04.44 ворог почав займати становища вже у всіх підлісних селах великого комплексу кременецьких лісів. У тих лісах, крім повстанських відділів, було багато новомобілізованих, що не пішли у Червону Армію і зголосилися у ряди УПА, різних теренових боївок, організаційні сітки СБ, там зібралося багато й цивільного населення з возами й худобою…до того ж ще й Червоний Хрест позвозив у ліс поранених, бо по селах було повно більшовицьких військ.

Коли шеф штабу групи ім. «Богуна» друг «Гриць» переглянув донесення підпорядкованих йому штабів від 21.04.1944 р., то прийшов до висновку, що акцію більшовиків треба очікувати з дня на день, що довкола кременецьких лісів уже скупчено багато совєтського війська. Командир групи «Богун» друг «Роман», обдумавши становище, що склалось, дав накази по з’єднанням і об’їхавши терен, почав планувати опір ворогу.

Битва біля Гурбів.

В битві біля Гурбів брали участь війська з групи «Богун» під командуванням командира «Романа», з групи «Холодний Яр» під командуванням командира «Ясена».

Під час бою під Гурбами військами обох групп командував командир «Роман». Шефом штабів обох групп на час бою був командир «Гриць». Оперативним командиром був командир «Ясен».

У ніч з 23.04.44 на 24.04.44 командир «Ясен» підготував прорив ворожого кільця. Прорив не вдався. Очевидним ставало те, що 24.04.44 треба буде вести оборонний бій. Вночі 1.20 24.04.44 командир «Ясен» розіслав накази по куреням зайняти становища оборони, копати окопи для бійців, вкопувати гармати. Наступ ворога очікувався зі східно-південної сторони лісу, на відтинку сіл Мости, Будки, Гурби. Цей відтинок зайняв курінний «Сторчан». Відтинок Гурби-Майдан зайняв курінний «Мамай», відтинок Обгів-Мощаниця-Святе зайняв курінний «Докс». Відтинок, що сполучав відділи командирів «Сторчана» і «Докса» зайняв сотник «Яструб» з куреня командира «Лиха». Дві сотні командира «Романа» зайняли другу лінію на відтинку командира «Сторчана». В резерві перебували курені командирів «Гриця-Довбенка», «Бувалого», курінь «Балабана», які відпочивали після вчорашніх боїв.

Таким чином, сотня «Андрія» зі зв’язкових відділів командира «Шума», сотня «Панька» та чота «Чорного» зайняли становища в західній частині лісу та тримали зв’язок з командирами «Доксом» і «Мамаєм». З південної сторони лісу біля Гурб зайняв становища охоронний відділ командира «Романа». Новомобілізованих, цивільне населення і табори відіслано в західну сторону глибини лісу. Одну чоту з куреня командира «Мамая» під командуванням «Ярошенка» вислано в засідку на майданські болота, щоб вдарити по ворогу з тилу.

Тобто, першу лінію фронту зайняли з’єднання командирів «Мамая» (р. Понура і Замишівка), «Докса» (Мощаниця-Чернява-Святе), «Яструба» (один загін), «Рова-Сторчана», «Балабана» (один загін), загін ім. «Ярошенка» та декілька відділів окремого призначення (Святе-Мости-Грабовець-Гурби).

Другу лінію зайняли з’єднання «Довбенка», «Бувалого», «Непитайла» (один загін). У резерві біли з’єднання командира «Панька» та загони командирів «Чорноти», «Залізняка», «Андрія». Табір і біля 1000 осіб цивільного населення, яке ховалося в лісі від більшовицької мобілізації і терору радянської влади, були спроваджені в глибину лісу.

О 3.30 оперативний командир повідомив, що стан задовільний – бійці окопалися і знаходяться на становищах.

Командир «Ясен» пішов перевіряти бойові становища і зустрів командирів «Романа» («Енея») і «Черника» та поінформував їх про ситуацію та розташування наших становищ. Від них він довідався, що спроби пройти без зброї за ворожі розташування новомобілізованим не вдалися. Їх було 1500 чоловік, плюс до цього 200-300 чол. цивільного населення…

Переглядаючи бойові становища «Ясен» зустрів командира «Кропиву», доповів йому про наше розташування. «Кропива» передав «Ясену» сотні «Андрія», «Панька», чоту «Чорногори», яких розміщено у західній частині лісу та доручено їм утримувати зв’язок між командирами «Доксом» і «Мамаєм».

О 6 год. ранку ураганний вогонь гармат, що були окопані в Кудрині і Будках, а також вогонь важких мінометів з табору ворога засвідчив, що наступ червоних розпочався. Зав’язався нерівний бій з більшовиками. Перші атаки піхоти ворога були відбиті, але повстанці зрозуміли, що бій буде гарячий…

Атаки червоних усе частішали, але наші бійці також стоять на місці. Втрати більшовиків збільшуються щохвилини, усі поля і узлісся вкриті їх трупами.

Енкаведисти скаженіють і лютують, женучи все нові й нові лави фронтовиків до бою, вони кричать «ура», «за родіну», «за сталіна», але їх не підхоплює військо, їх крики одиноко лунають у лісі. Військо розуміє, що це не ворог, не німець, що це такі ж самі українці, як і вони, але повернути зброю проти підганячів-енкаведистів, не осмілюються. Бій іде далі.

З’єднання капітана полтавця «Мамая» гідно боронить свої позиції, відбиває ворога, який особливо тисне з лівого і правого боку моста через р. Замишівку з метою здобути цей міс (цей міст — неприступна фортеця). Вилазка у тил ворога, яку зробив «Мамай» форсувавши річку, остаточно відбиває у ворога охоту здобути міст.

Інші українські з’єднання також не відстають від «мамаївців».

Але увага усіх спрямована туди, де клекотить немов у котлі: на схід – на Гурби. Тут з’єднання командира «Сторчана» відбиває хмари ворога, що підійшов до наших позицій на віддаль 100-200 м. Хором вдарили наші кулемети, гранатомети і 4 гармати. З одних тільки Мостів і Тинівки на сторчанівців сунули відділи ворога в 500 і 600 чоловік разом з полковим штабом і «героєм» фінської війни полковником Б…

Згодом бій трохи стихає…Перший великий ворожий наступ повстанцями відбито. Ворог панічно втік. Мало кому з ворогів пощастило вийти з цієї лінії…

Другий великий наступ був на північ від Гурбів, на відтинку «Яструба». В бій пішла піхота ворога під прикриттям танків. Ворожа кавалерія заходить нам з флангу. Командир «Яструб» уважно пильнує усі рухи ворога і відповідно перебудовує бойові лави новомобілізованих бійців. Та раптом на правому крилі нашої оборони ворог вклинюється у нашу оборону, нависла загроза прориву більшовиків. Резервний загін «Залізняка» спішить на допомогу, але не встинає…ворог прориває нашу лінію оборони. «Яструб» з новомобілізованими бійцями відступає на захід, не маючи змоги повідомити про це з’єднання «Сторчана». Ворог, упершись у другу лінію нашої оборони, пішов на оточення «сторчанівців». «Сторчанівці», відбивши чергову атаку, кинулись у відчпайдушний контрнаступ, щоб не дати ворогу прорватись далі. Падають повстанці…життя кожного бійця у небезпеці, Але ніхто про своє життя не думає і з презирством дивиться смерті у вічі, кожний думає про одне – «не дати ворогу оточити себе, за всяку ціну ліквідувати прорив ворога». Бій стає все жорстокішим, переходить у рукопашну…Українські повстанці борються як леви. В рукопашній різанині гинее командир «Ігор» і 20 найкращих бійців. Командир «Сторчан» важко поранений. В останню мить його підхоплюють улюбленці-бійці і наші прориваються з ворожого кільця.

Але ворог підсунувши великі резерви знову замикає кільце оточення навколо сторчанівців, яке вже жодні зусилля наших бійців не дають можливості прорватися. Командир «Булка» і 40 бійців в оточенні. Вони, сторчанівці, бачать, що прорватись вже неможливо, вирішують якнайдовше відтягнути сили ворога на себе, щоб друга лінія мала час зайняти становища і стати до бою…вони вирішують битися до загибелі і своєю кров’ю перегородити шлях ворогові до наших позицій.

І почалась нерівна боротьба… На крики ворога «сдавайся, Бандера» «сторчанівці» відкрили ще сильнішиий вогонь по ворогові, що з кожною хвилиною кладе усе нові й нові покоси ворогів. Ворог кидається то в один бік, то в другий, Але вогонь сторчанівців не дає можливості прорвати їх становища. Вслухаючись у «музику» наших важких кулеметів командир «Булка» помітив, що один наш кулемет раптом замовк. Він кидається рятувати положення, Але ворожа куля влучає йому у груди …він падає мертвий. За ним падають бійці «Бляха», «Богун», кулеметник «Груша», «Морозенко». На місце «Булки» стає чотовий «Шраменко». Він керує боєм переміщаючись з правило крила на ліве…число наших жертв росте…На лівому крилі падає славна трійка чернігівців. Кулементик «Десна» покотився у рів, його замінив амуніційний «Смілий». Незабаром і він падає убитим…У цей момент кулеметник «Кубанець» мститься за друзів рясно поливаючи вогнем більшовиків…Незабаром постріли стихають…кулемети замовкають… «»старчанівцям» не хватає набоїв. Але живими наші бійці не здаються, з криком «Слава!», вони розривають себе гранатами.

І тільки час від часу «Кольт» в руках чотаря «Шраменка» ще стріляє, Але у нього також закінчилися набої. «Шраменко» дістає пістолет…вбиває з нього двох ворогів, а потім наставляє собі його до голови і з криком «Слава!», стріляється.

Ще чути крики «Слава!», вибухи гранат – сторчанівці прощаються з життям, Але потім і їх не чути… І тільки покоси ворожого трупу і понівечені гранатами або ворожим мордуванням тіла наших героїв говорили, що боротьба закінчена…

Ніхто не здався живим.

Так своїми життями славні сторчанівці перегородили ворогові дорогу, не відступивши ні кроку назад. Загинули як Герої, повні посв’яті Справі…Другий великий наступ ворога закінчився…

За цей час було поставлено другу лінію оборони, якої вже не зломили навіть ворожі танки. Щоб забезпечити південну сторону, перекинуто сотню «Андрія» з північно-західної сторонни на південь, на Гурбенську гору, яка геройськи трималася цілий день…оборону скріпили також командири «Довбенко», «Бувалий», «Балабан». У час, коли оточені «сторчанівці» боролися було підготовлено контрнаступ з півночі, щоб визволити «сторчанівців» і покращити загально наше становище, але для цього контрнаступу не було сил, бо всі були задіяні у боротьбі, а ми не могли зірвати якісь відділи з їх становищ, бо ворог наступав звідусіль, а командира «Гриця» командир «Ясен» не міг ніде відшукати у пилюці бою. Саме йому підпорядковувались «Довбенко», «Бувалий», «Балабан»…

Вже за дня вирішили командири «Леміш», «Кропива», «Роман» і «Ясен» прориватися у Дерманський ліс. Це було доручено «Ясену». Прорив мав робити курінь «Докса».

Третій, останній великий наступ ворога був безпосередньо на Гурби. Тут ворог вирішив за всякі ціну прорватися в середину наших позицій.

Сконцентрувавши велику силу війська, опівдні ворог лавами посунув на наші позиції. Знялась страшна стрілянина…кулемети грають…наші і ворожі міномети швидко посилають в обидва табори міни. Жертви вже є по обох сторонах. Але наші бійці повні помсти за «сторчанівців» сіють в таборі ворога смерть, не підпускаючи його ближче 300 м. до наших позицій.

Ворог посилює свою атаку танками…сиплються на наших бійців кулі і снаряди з танків…забили наші гармати, ПТР-и… Раптом один танк замовк, його підбив командир артилерії «Береза» з гармати. Це підбадьорило бійців…Згодом з ПТР-а було пошкоджено ще одного танка.

Вилазка одного відділу в тил ворожого лівого крила на південь від Гурбів, остаточно відбили ворогові бажання до наступу. Ще довго після цього була стрілянина та було ясно…ворогові сьогодні не вдасться здобути наші становища.

Зведення штабу від 24 квітня: «Втрати ворога за день 24 квітня 1944 р. склали близько 600 осіб убитими, головна кількість жертв припадає на відтинок Грабовець-Гурби та біля 500 пораненими. З одного тільки Грабовця було вивезено 37 фір поранених, що складає близько 200 осіб…виведено з ладу два танки».

Наші втрати складають коло 80 осіб, 60 повстанців загинуло на відтинку Грабовець та коло 40 пораненими. Втрачено на відтинку Грабовець-Гурби 1 ПТР, 6 кулеметів, 41 рушницю…

Так скінчився день славних боїв біля Гурбів. Так великою ціною… «сторчанівців»… було здобуто нашу перемогу…

Бій безперервно тривав цілий день. Ворогові, не дивлячись на усі його зусилля не вдалося увійти в ліс. Протягом дня було підготовлено усе необхідне для прориву ворожого кільця. Відіслано розвідку, відділи упорядковано, частину новомобілізованих відіслано з частинами на захід, які під прикриттям ночі мали вийти на тили ворога. Важкопоранених заховано у густих чагарниках лісового массиву, бо дальше їх транспортування було неможиливе.

День 25 квітня обіцяв ще запекліші бої. Командир «Роман», щоб уникнути їх, вирішив прориватися з оточення. Як тільки смерклось, командири почали стягувати свої відділи і готуватись до бойового маршу. Прорив мав відбутись трьома напрямами, де за даними нашої розвідки було найменше скупчення ворожого війська, і де ворог найменше чекав нашого нападу.

Шпиталь мав бути евакуйований. Легко поранені мали долучитись до відділів, а тяжко пораненими мали опікуватись шеф шпиталю «Полтавка»…медсестри. Цивільне населення було поділено на цілий ряд групп, до яких було долучено добрих провідників. Ці групи мали різними шляхами прориватись з оточення. До війська їх було неможливо долучити, бо тоді воно втратило б боєздатність, а майбутнє обіцяло важкі бої…

Табір мав бути згорнутий, усе, що не бралось в дорогу, мало бути поховане. Коли все було готово, військо рушило у дорогу.

Зранку, 25.04.44 р. відділи швидкою атакою в різних напрямках прорвали ворожее кільце. Перша група військ пішла просікою попід р. Понурою на Суражські ліси і спокійно дійшла до місця нового призначення.

Друга і третя групи, які спочатку йшли разом, потім розійшлися, кожна своєю дорогою, мали з боями прориватися з оточення…

Основні сили направились у північному напрямі в Точевицько-дерманські ліси. Заглибтвшись у тили ворога біля с. Бущі знову дійшло до цілоденного бою. Боротьба була дуже завзятою.

Бущанський прорив

Першою до Бущі дійшла група, що йшла правим боком лісу. Командиру цієї групи військ розвідка доповіла, що в Бущі є застава ворога в силі 80-100 осіб і танки, що перетяли нам шлях.

Вихід залишався тільки один – прорив.

Ударній групі з’єднання командира «Бувалого» було доручено прочистили шлях для війська.

Істрія цього бою така:

« — Друже Кузьмич! В Бущі є 80-100 більшовиків в заставі і танки. Маєте прочистити шлях.

— Так, є! Маю прочистити шлях відділам, — повторив наказ командир ударної групи з’єднання «Бувалого» старший лейтенант «Кузьмич».

Ударна группа «Кузьмича» була організована не так давно, але слава про неї у наших бійців і цивільного населення розходилась дуже широко. Складалась вона з бійців Чернігівської і Сумської областей. Бойові якості її були високими…майже усі були учасниками совітсько-німецької війни, старі вояки УПА. Командир «Кузьмич» дуже добре освоїв військове мистецтво і, незважаючи на свої 45 років, ніде не уступав молоді, завжди вів уперед.

— Друзі! За мною! – Скомандував старший лейтенант «Кузьмич». Перша группа повстанців, перейшовши міст, розстрільною почало оточувати село.

Почулись перші постріли, а далі серії з кулеметів…зав’язався бій…бій вуличний, що вимагає особливого уміння…Але «Кузьмич» майстер такого бою…будинок за будинком переходить до наших рук…ворог відступає…

Раптом посунули на допомогу ворогові танки. «Кузьмич» на хвилину зупинився, почав готуватися до бою з танками…В цей час від другої групи, що йшла іншим шляхом і також досягла Бущі, вступили у бій загони «Лютого» із з’єднання славних сторчанівців, «Міші» із з’єднання «Мамая» та один загін із з’єднання «Довбенка», який знищивши ворожу заставу, зайшов ворогові у тил і вдарив по ньому.

Ось один танк сторчанівець, командир «Веремія» прикував з ПТР-а до землі. Бійці «Кузьмича» кидаються на стальну потвору і закидують її гранатами. Другого танка пошкодили бійці загону з’єднання «Довбенка». Їх удар з тилу був дуде вдалим і дошкульним…Ворог відступив. Шлях звільнено.

Після цього інші два танки, що стояли на вихідному становищі до бою, розвернулись і втекли геть на другий край села.

Шлях повстанцям був відкритий!

Відділи, обігнувши ліву частину села, пішли вперед. Велика акція більшовиків провалилася…з малими втратами ми вирвались і з цієї пастки…

Спроби знищити повстанців у кременецьких лісах закінчились повною поразкою ворога.

У вечірньому повідомленні штабу групи від 25.04.1944 йшлося, що втрати ворога у Кременецькій операції склали біля 900 чол. убитими та стільки ж пораненими. Нами було здобуто 6 кулеметів…2 міномети…багато амуніції та мін…знищено 4 танки…

Наші втрати складають 136 бійців убитими, у тому числі 15 важко поранених бійців, яких наші санчастини не встигли евакуювати і яких у жахливий спосіб 25 квітня помордували енкаведисти та біля 75 поранених. Енкаведистами вимордовано біля 100 осіб цивільного населення, яке ховалося від терору і мобілізації ворога.

Гурби – це наша перемога над ворогом, що переважав нас у багато разів. Перемога не тільки політична, а й військова…і звірства більшовиків їм не допоможуть…мордуваннями поранених і цивільного населення ворог збудив ненависть українського населення, бажання боротися і перемагати.

Великої шкоди нанесла ворожа агентура всередині відділів. Більшовицькі агенти підступно вбили командира «Мамая», сотника командира «Грома»…вони вносили в повстанські ряди розлад, дезорієнтацію і паніку…

В боях відзначилися: сотник «Бурлаченко», який в’язкою гранат знищив ворожий танк, сотник «Байда», сотник «Ворон», курінні «Довбуш», «Міша», «Балабан», «Гірчиця», «Компанієць», які вміло керували відділами і по-геройськи боролися.

13 травня 1944 р.

Учасник гурбенських боїв майор УПА «Косенко».

Примітка.

«Докс», Семен Котик – «Вир», «Кожух» (1915-1945 рр.). У 1944-1945 рр. командир куреня групи «Богун» (УПА-Північ), командир з’єднання «Холодний Яр» (УПА-Південь). Командир УПА-Південь (1945 р.), сотник УПА від 24.04.1945 р.

«Міша», Михайло Контрас – «Великан» (1912-1948 рр.). У 1944-1945 рр. командир сотні групи «Богун» (УПА-Північ), командир куреня з’єднання «Холодний Яр» (УПА-Південь), поручник УПА від 24.04.1945 р.

Капітан «Мамай» — родом з Полтавщини. Колишній боєць Червоної Армії. В 1943 р. відомий командир УПА у Вінницькій та Рівненській областях. Активний учасник гурбенських боїв 24.04.1944, 25.04.1944 був підступно убитий післанцем НКВД. Похований в Чорному лісі Мізоцького району. Населення у знак пошани до командира висипало йому високу могилу з хрестом і написом: «Вічна пам’ять Героям. Спіть спокійно любий друже».

Командир «Сторчан» — родом з Остріжчени. Старий та працьовитий революціонер. З 1939 р. в еміграції, у 1942 р. ув’язнений німцями за влаштування друзям втечі з в’язниці, з осені 1943 р. старшина УПА, в лютому 1944 р. з військом без втрат переходить радянсько-німецький фронт. Улюбленець бійців і командирів. Добрий вояка, мав за собою низку вдалих боїв.

Наприклад: 22.02.1944 р., попавши в оточення, виривається з нього, здобувши полонених; 19.03.1944 р. відбиває напад загону НКВД чисельністю 500 осіб, перейшовши до контрнаступу, здобуває 3 «Максими», 15 коней, та багато іншої зброї; 05.04.1944 р. силою двох загонів робить напад на загін НКВД чисельністю 300 чол., що стояли в Новомалині, розбиває їх і здобуває зброю. У квітні 1944 р. герой боїв біля Гурбів.

Командир «Булка» — родом з Полісся. Це другий після «Сторчана» улюбленець сторчанівців. Завжди спокійний, мовчазний, але рішучий командир. Не раз дивився смерті у вічі і кожного разу не зважав на неї. Сміливістю і відвагою відзначився біля Гурбів. Родину командира «Булки» замордували совітські партизани в 1943 р.

Хома Литвинюк – «Луговий» (1902-1944). У 1944 р. командир сотні, відділу УПА-Південь.

Василь Процюк «Кропива» (1914-1944 рр.). У 1944 р. контрольно-вишкільний старшина групи «Богун», керівник оперативного відділу Краєвого військового штабу УПА-Південь, Шеф військового штабу УПА-Південь. Майор УПА від 24.04.44 р.

P.S.

Сьогодні ми належним чином ще не вшанували цих та інших Героїв, які зробили все і віддали своє життя, щоб жила і квітла незалежна Українська Держава.

А що, власне, ми про них знаємо?

Майже нічого, ні публікацій, ні кінофільмів. Так на чому є нам виховувати підростаюче покоління?, на тих цінностях, що дорогі іншим націям і народам?

Так у нас же багато своїх Героїв, про яких, на жаль, ми нічого не знаємо.

Після Другої Світової війни ООН було створено міжнародний військовий Трибунал, щоб покарати злочинців. Його засідання відбувалися з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. Використовуючи своє становище, СРСР передав слідчій комісії Трибуналу 26 томів із підібраними матеріалами в яких звинувачувалися ОУН і УПА. Слідча комісія Трибуналу вивчила не тільки матеріали, надані більшовиками, а й усі документи німецьких архівів. Висновок був проголошений про те, що УПА не була у війні ворогом людства, а навпаки. – вона була воюючою стороною проти нацизму, боролася за незалежність своєї держави – України. Відмову про визнання УПА агресором було затверджено відповідною резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 11 грудня 1946 року.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)