Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

< -Інші статті цього ж автора

28 листопада
28 листопада в Україні скорботний день – День пам’яті голодоморів, пам’яті по тих наших мільйонах співвітчизників, які загинули голодною смертю у XX столітті, особливо у 1932-1933 роках


Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезну культурно-історичну спадщину, власні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для імперських намірів керівництва СРСР.

Пробуджена Українською національною революцією 1917-1921 років Україна швидко відроджувалася, маючи при цьому значні людські та економічні ресурси.

Політика українізації на кінець 20-х років вийшла далеко за межі, які було встановлено більшовиками. Українська національна свідомість до того часу набула загрозливих для сталінського режиму масштабів, Україна намагалася проводити самостійну політику, в тому числі й у міжнародних відносинах. А соціальною опорою цих тенденцій, оскільки Україна була аграрною країною, було саме селянство.

Саме з цих причин, основний акцент було зроблено на фізичне знищення української нації, виснаження її матеріальних і духовних ресурсів.

Комуністичною ідеологією селянська маса характеризувалась ворогом, якого належало знищити. До такого висновку сталінський режим дійшов у кінці 20-х років минулого століття і, звичайно, не відразу.

Спочатку селянство радянською системою розглядалось як союзник пролетаріату, що ґрунтувався на постулаті “селянин, віддай державі хліб, не дай місту вмерти з голоду”.

Владі стало зрозумілим, що не можливо щоразу вимагати у селянина хліб, а необхідно створити механізм, при якому селянин сам, майже безоплатно, буде його віддавати. Було придумано колгоспи. Головним у цьому було те, що у селян забирали споконвічну мрію – землю, й передавали її у загальне користування.

Це, звичайно, призводило до масових повстань. Так, у період колективізації (з середини 20-х до початку 30-х років) в Україні було близько трьох тис. повстань проти колективізації.

В історії боротьби за незалежність від Б.Хмельницького, до І.Гонти і М.Залізняка, від УНР до анархістської держави Н.Махно селянство завжди було тим невичерпним матеріальним і духовним ресурсом, що кликав до боротьби за незалежність, за створення своєї народної держави.

Розуміючи, що селянство не зламати, що воно завжди буде загрозою утвердження одноосібної влади, на що було взято курс сталінським керівництвом, режим розробив план, згідно з яким частина українського селянства мала бути фізично знищена, а інша частина – залякана, фізично, морально і духовно спустошена і, не чинячи, перепон, прямувати у світле комуністичне майбутнє.

Такий план передбачав створення штучного голоду шляхом насильницького вилучення усіх продуктів харчування. Таким чином, і селянство знищувалось, і кількість продуктів збільшувалась.

Починаючи з 1928 року більшовицький уряд розпочав масштабний наступ на українське селянство, застосовуючи насильницьку хлібозаготівлю, репресії. У 1932-1933 роках влада умисно вчинила дії щодо знищення українського селянства насильницьким шляхом – тотального вилучення зерна, інших продуктів харчування, і включаючи застосування воєнно-поліцейських методів здійснила блокування регіонів та окремих населених пунктів спецвійськами.

Таким чином, злочинна влада знищувала Український народ, тобто вчинила геноцид в результаті якого загинуло близько 7 мільйонів.

Згідно історичних даних від голоду найбільш постраждали тодішні Харківська та Київська області (сучасні — Полтавська, Сумська, Харківська, Київська, Черкаська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Загалом голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. Тобто області найбільш територіально близькі до Росії та в яких проживало найбільш національно свідоме населення.

За даними переписів, що подавалися Міжнародною Комісією по розслідуванню злочинів Голоду 1932-1933 років на Україні, населення України зменшилося з 31,195 млн. у 1926 році до 28, 111 млн. у 1937 році (в цей же час населення Росії збільшилося із 77,791 млн. до 99,591 млн., Білорусії з 4,739 млн. до 5,275 млн.). Тобто, в той час, як населення Росії збільшилося на 28%, Білорусії на 11,2 %, населення України зменшилося на 9,9%.

Український історик С.Кульчицький у своєму дослідженні, яке ґрунтується на оприлюднених результатах Всесоюзного перепису 1937 року та інших даних демографічної статистики, підрахував можливу кількість жертв серед населення УРСР в результаті Голоду 1932-1933 років.

Так, за його даними населення УРСР за переписом 1937 року складало 28,388 тис, а за переписом 1926 року — 28,926 тис, тобто — за десять років воно зменшилося на 538 тис.

Враховуючи, що природна смертність за роки, які передували голодним, становила 524 тис. на рік, а відкоригований у 1933 році рівень народжуваності — 621 тис, то звичайний приріст населення у 1933 році складав 97 тис, що в п’ять разів нижче, ніж в попередні роки.

Порівняння отриманих показників народжуваності і звичайної смертності за 10 років міжпереписного періоду з даними про загальну чисельність населення, отриманими в ході переписів 1926 та 1937 років, дозволяє визначити смертність від неприродних причин у 1933 році.

Так, оскільки природний приріст населення за 1927-1936 роки, за підрахунками С.Кульчицького, повинен був становити 4,043 тис, то, додавши до цієї величини зниження чисельності населення, зафіксоване переписом 1937 року, отримаємо демографічний дефіцит у 4,581 тис. осіб.

Причому, сюди не входять українці Кубані та Північного Кавказу, які загинули внаслідок голоду, оскільки показники по цим регіонам розчиняються у загальних показниках Північнокавказького краю.

Окрім того, після голодних 1932-1933 років репродуктивна здатність українського населення різко знизилася. А це ще кілька мільйонів ненароджених. При цьому також не враховано доведені факти організованого інтенсивного переселення на територію спустошених голодом українських сіл тисяч сімей з Росії та Білорусії.

Причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму, головною ідеєю якої було об’єднання всіх націй та народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю та здійснення «індустріального стрибка» шляхом мобілізації внутрішніх ресурсів.

Винищення селянської еліти, здібних та ініціативних виробників та організаторів перебило хребет одній з найпотужніших у світі сільськогосподарських цивілізацій.

У.Черчілль згадує, що коли у 1942р. вони уперше зустрілись з Й.Сталіним, останній з приводу його зауваження про те, що найбільша небезпека з часу існування радянської влади була у 1941р., зазначив, що питання, бути чи не бути радянській владі, вирішувалось у 1931-1933рр., коли від голоду померло близько 10 млн. селян. Тоді, звичайно, Сталін не назвав дійсної причини такого голоду.

Був розроблений механізм реалізації такого плану, який включав:

підвищення плану хлібозаготівель до рівня, що не може бути реально виконаний, але, навіть, коли і виконувався, то встановлювався інший;

направлення в українські вимираючі села спеціальних продовольчих загонів, які повністю конфісковували або знищували у селян усі наявні продукти;

заборона вільного пересування селян по території СРСР, що було свого роду новітнім закріпаченням (селянам спеціально не продавали квитки на поїзди, їх спеціально ловили по містах і повертали у вимираючі села);

у голодні села спеціально не завозили гуманітарну продуктову допомогу із Західної України, держав світу, хоча вони готові були її надати;

блокування сіл, занесених на “чорні дошки”, та території УРСР армійськими частинами (у цих селах була заборонена торгівля, і з них нікого не випускали).

Тоталітарний режим не мав наміру знищувати все українське селянство) як її (нації) соціальної бази – інтелігенції, а деморалізувавши інтелігенцію, зробити з селян, що вижили після голоду, покірних колгоспників — робочу силу для розбудови єдиної радянської держави.

На користь наведеного свідчить твердження Й. Сталіна: «Національна проблема, по своїй суті, це селянська проблема» .

Голодомор в УРСР став зразком комбінованого знищення нації. З одного боку, він став методом суцільної колективізації українського селянства, а з іншого — методом політичного підкорення українців.

Не випадково Голодомор співпав у часі з припиненням українізації населених українцями регіонів за межами УРСР, а також з масовим знищенням національної інтелігенції безпосередньо в УРСР. Органами державної безпеки в Україні було заарештовано у 1932-1933 роках 199 тисяч осіб проти 119 тисяч за три попередні роки і 71 тисячі за три наступні роки.

Таким чином, Голодомор 1932-1933 років став відповіддю радянської влади на український культурно-політичний розвиток у межах СРСР.

Про спрямованість Голодомору проти українців як саме проти нації свідчить і те, що він відбувався не лише в межах території УРСР, а й на Кубані, Поволжі та Північному Кавказі, де більшість населення на той час становили етнічні українці.

Так, за даними перепису населення 1926 року на Північному Кавказі проживало 3,106 тис. українців, а на Кубані 62% мешканців назвали себе українцями, причому у деяких її районах цей показник перевищував 80%, і навіть 90%.

Таким чином, дії, які відбувалися на території України 1932-1933 років, мають всі підстави бути характеризовані як Геноцид, спрямований на знищення національної групи.

Саме ретельна організація екзекуції надала українському голодному терору характер геноциду – другому в нашому столітті після вірменського. Про мор голодом в Україні знали тогочасні діячі багатьох країн світу, але тільки Німеччина у 1938 р. (яка у 1932-1933рр. посилала продовольство в Україну своїм вимираючим від голоду колоніям, причому допомога надавалася й українцям, якщо вони проживали у цих колоніях) в особі її рейхканцлера А.Гітлера відкрито наголосила на штучно організованому голоді в Україні.

Про умисел дій тоталітарного режиму свідчить наступні історичні факти.

СРСР мав достатньо запасів продовольства, щоб прогодувати все населення держави. Про це свідчать обсяги експорту (наприклад, 1930 року СРСР було експортовано 5,8 млн. тон збіжжя; 1931 — 4,8 млн. тон; 1932 — 1,6 млн. тон; 1933 — 2,1 млн. тон).

Хліб вилучався та продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю промислового обладнання для індустріалізації.

При цьому, коли міжнародній спільноті стало відомо про український Голод, влада відкидала всі пропозиції про допомогу інших країн та Міжнародного червоного хреста.

Про свідомість політики щодо знищення українського народу тоталітарним режимом свідчать наступні заходи:

1) 23 вересня 1932 року прийнято Закон «Про м’ясозаготівлі», згідно з яким на селян покладався обов’язок по постачанню м’яса державі;

2) 7 серпня 1932 року Указ «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперативів та зміцнення соціалістичної власності» («Про 5 колосків»), яким запроваджувався розстріл або 10 років таборів за «крадіжку» зерна з поля; в цей же час введено заборону торгівлі, яка фактично унеможливлювала придбання селянами хліба;

3) 20 листопада 1932 року запровадження натуральних штрафів м’ясом та картоплею за приховання зерна від конфіскації;

4) 6 грудня 1932 року Постанова Раднаркому УРСР та ЦК КПБУ «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». Щодо таких сіл припинялися підвіз товарів, кооперативна та державна торгівля на місці, з кооперативних та державних лавок вивозилися примусово всі товари, повністю припинялася колгоспна торгівля, кредитування, здійснювалося дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань. Вказаною постановою на «чорні дошки» було занесено шість сіл. Крім того, місцеві органи влади додатково занесли на «чорні дошки» 380 колгоспів та 51 село;

5) 14 грудня 1932 року Постанова ЦК Компартії та РНК СРСР «Про хід хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західних областях», у якій проблема хлібозаготівель пов’язувалась з українізацією;

15 грудня 1932 року припинення поставки промислових товарів у 82 райони;

29 грудня 1932 року наказ здати колгоспам посівний фонд;

6) на початку 1933 року запроваджено єдині на протязі року норми здачі з кожного гектара запланованого посіву заготівель хлібу, соняшника та картоплі.

Несвоєчасне виконання вказаних норм каралось грошовим штрафом у розмірі вартості недоїмки та конфіскацією продовольства у розмірі недоїмки. За свідченням очевидців при збиранні продовольства конфісковувалися без винятку всі продукти;

7) Указами від 13 вересня 1932 року та 17 березня 1933 року селяни закріплювалися за землею та їм заборонялося залишати колгоспи, якщо у них не було контракту, погодженого колгоспним керівництвом;

8) 22 січня 1933 року Директива ЦК ВКП (б) та РНК СРСР «Про запобігання масового виїзду селян, які голодують», якою закривалися всі кордони для селян між Україною і Кубанню та рештою СРСР та заборонявся виїзд селянам з України та Північного Кавказу до цілої низки районів СРСР, — ця Директива свідчить про те, що голод у цей час був лише на територіях, де проживало українське населення (УРСР, Кубань та Північний Кавказ), оскільки у сусідніх республіках такої нестачі не було.

9) 23 лютого 1933 року заборона західним кореспондентам відвідувати Україну.

Тобто, вилучення всього продовольства означало умисне створення життєвих умов, несумісних з фізичним існуванням.

Крім того, вживалися безпрецедентні заходи для ізоляції мешканців територій, на яких був голод. З цією метою територія УРСР та Кубані блокувалася для виїзду селян до міст та до центральної Росії і Білорусі. Аналогічні заходи вживалися і щодо українців на Північному Кавказі. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично закріпачила українських селян. Таких заходів не було застосовано більше ніде в СРСР.

Наведені безпрецедентні заходи вказують на те, що Голодомор 1932-1933 років не був наслідком засухи (адже очевидно, що засуха не може призвести до повного знищення врожаю, худоби та іншого продовольства) або помилкою влади.

Винищення голодом, яке спрямовувалося проти українських селян, поєднувалося з терором проти української інтелігенції (припинення українізації та започаткування русифікації українського населення, репресії щодо членів Компартії України), що свідчить про системність дій проти українців.

Голодомор був наслідком навмисних системних дій тоталітарного радянського режиму (що знайшли історичне та документальне підтвердження), суть яких полягала у наступному:

1. Жорстоке придушення прагнення української нації до незалежності.

Голодомор селян як засіб знищення соціально-економічної бази української національної ідеї, деморалізуючий фактор для решти українського населення з метою реалізації політики тоталітарного сталінського режиму на знищення української нації як такої для створення єдиної держави з єдиним радянським народом з уніфікованою свідомістю.

2. Знищення економічної системи та запровадження особливого режиму проживання:
— масове «розкуркулювання» селян;
— насильницьке запровадження колективізації селянських господарств;
— виконання планів хлібозаготівель за рахунок саме українських селян;
— вивезення з території України всіх товарів та засобів проживання, що знаходилися на складах та в магазинах;
— насильницька реквізиція у селян всіх запасів продовольства;
— заборона будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;
— заборона будь-якого кредитування та насильницьке повернення всіх кредитів.

3. Ізоляція великих територій України та території СРСР, де компактно проживало українське населення:
— позбавлення селян права мати паспорти;
— заборона селянам виїжджати з місць постійного проживання до інших регіонів СРСР;
— арешти та депортація селян, які залишили місце проживання;
— блокада території України, а також Кубані та Північного Кавказу, де проживали етнічні українці, від решти території СРСР;
— заборона листування та поширення інформації про фактичне становище в Україні.

4. Намагання приховати причини і масштаби трагедії:
— розстріли осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису населення 1937 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність;
— заборона в’їзду іноземним журналістам;
— засекречування матеріалів про факти голоду.

Про це треба знати і пам’ятати.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)