Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
31 серпня — 3 вересня шукайте нас в Українському домі!
kn vyst
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

< -Інші статті цього ж автора

До закінчення Другої світової війни та внеску українського народу у розгром ворога
2 вересня 1945 року в Тихому океані на борту лінкора «Міссурі» було підписано акт про капітуляцію Японії. Від імені СРСР акт підписав 40-річний генерал, уродженець села Косинівка, що на Уманщині, Кузьма Дерев’янко.


Нині незаперечно доведено, що український народ зробив вагомий внесок у розгром нацистської Німеччини. Для населення України Друга світова війна розпочалась у березні 1939 року, коли союзниця Німеччини Угорщина за сприяння Німеччини, силою зброї окупувала українське Закарпаття. У такий спосіб було ліквідовано автономну Карпатську Україну, що постала волею українського населення краю восени 1938 року. Відстоюючи своє право жити вільним незалежним життям, українці Закарпаття зі зброєю в руках виступили на захист своєї автономії. Таким чином, населення Карпатської України першим вчинило збройний опір угорській агресії, відкинувши домагання капітуляції.

Під час нападу Німеччини на Польщу українці, які перебували у польських збройних силах, брали участь у запеклих боях з нацистами. Багато їх загинуло або потрапило у полон.

З перших днів нападу Німеччини на СРСР територія України перетворилася на місце гігантського двобою між радянськими та німецькими військами. Радянські війська зазнавали жахливих поразок, втрачали бойову техніку та особовий склад, мільйони воїнів-українців потрапили у полон, загинули, пропали безвісти.

Саме з території України почало поступати поповнення до породілих частин Червоної армії. Лише у перші місяці війни Україна направила до діючої армії 3 184 726 осіб. Окремі військові з’єднання і частини складалися переважно з місцевого населення. Наприклад, уродженці України становили основу 37-ї, 38-ї, 40-ї, 13-ї, 17-ї стрілецьких бригад та ряду інших частин Південно-Західного фронту. Є усі підстави вважати, що у військах, які билися з гітлерівцями на Україні у 1941 році мешканці України становили не менше 50 відсотків їхнього особового складу.

Дослідник О.Артем’єв писав, що на початок 1943 року українці становили другу за чисельністю після росіян національну групу в радянських військах, що становило 12 відсотків. І це у той час, коли територія України була повністю окупована ворогом.

З початку визволення України від німецьких загарбників населення України знову стало джерелом поповнення збройних сил Червоної армії. Жителів України мобілізовували до складу всіх чотирьох українських фронтів. Так, у другій половині 1944 року у ряді загальновійськових армій 1-го Українського фронту мешканці України становили від 60 до 70 відсотків. Як зазначають дослідники, впродовж 1943-1945 рр. червоноармійцями стали близько 4,5 млн. наших земляків.

Значних масштабі сягнула й мобілізація Українських жінок. Армія потребувала великої кількості друкарок, телефоністок, медсестер, кухарок. Праль тощо. Багато жінок брали безпосередню участь у бойових діях. Жіноча мобілізації в Україні охопила десятки тисяч жінок.

Як воювала радянська армія вже у 1943-1944 роках, можна зрозуміти навівши приклад діяльності польових військкоматів, що функціонували в тилу наступаючих радянських військ. Вступаючи до населених пунктів, вони мобілізовували цивільних чоловіків, від 16 до 55-ти років. Усього їх було мобілізовано 265 тисяч.

Із довідки військового відділу ЦК КП(б)У Центрального Комітету КП б)У про хід мобілізації у звільнених районах Рівненської, Волинської та Тернопільської областей від 2 квітня 1944 року: “По мере освобождения районов западных областей УССР воинскими частями, освобождающими территорию от немецких захватчиков, райвоенкоматами проводится мобилизация военнообязанных рождения с 1892 по 1926 гг.

На 27 марта 1944 г. по Ровенской, Волынской и Тернопольской областях всего мобилизовано 75 709 человек, из них мобилизовано воинскими частями 1-го Украинского фронта – 64 269, 2-го Белорусского фронта – 8 614 и военкоматами – 2826 человек …

Число мобилизированных ежедневно увеличивается до 3000 человек».

Усіх мобілізованих, особливо юнаків, яких назбиралось на Лівобережній Україні майже 250 тис., одягнутих у цивільне, не навченій військовій справі, навіть без складання присяги кидали в бій, щоб вони своєю кров’ю спокутували ганьбу перебування на окупованій території, оскільки до них сталінський радянський режим ставився як до ворогів народу і зрадників.

Батальйони не обмундированих і неозброєних щойно мобілізованих українських чоловіків восени 1943 року кинули на форсування Дніпра й витопили всіх до одного. І подібних прикладів було безліч. Про це писали найвідоміші українські письменники О.Гончар, О.Довженко, Ю.Яновський, В.Захарченко та інші, а також ветерани війни. У щоденнику О.Довженка натрапляємо на нотатки від 28.12.1943 року: «Сьогодні В.Шкловський розповів мені, що у боях гине багато мобілізованих на Україні цивільних громадян. Їх звуть, здається, чорносвитниками. Вони воюють у домашній одежі , без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. Один генерал дивився на них у бою і плакав, — розповідав мені Віктор». Подібним діям влади немає виправдання. Втрати з радянського боку у битві за Київ становили 417 тис. воїнів убитими. Німці втратили 124 тис. бійців і офіцерів. Очевидці свідчать, що води Дніпра були червоними від крові, а тілами загиблих червоноармійців було перекрито русло ріки, похоронні команди не встигали хоронити загиблих на навколишніх територіях. Незліченні воронки від вибухів бомб і снарядів були заповнені кров’ю бійців, що масово гинули через безглузді накази командирів, які за всяку ціну намагалися задовольнити тирана. Це одна з найтрагічніших сторінок у житті українського народу, злочин тоталітарної системи проти людяності і гуманізму.

Про стан Червоної армії на настрої у ній йдеться у «Звіті про дії одного з відділів УПА в районах Житомирської області:

…Стан Червоної Армії: Світська армія здеморалізована, голодна, обдерта до краю. Бійці і командири все міняють на горілку. Були часті випадки, що за горілку молоді хлопці діставали гранати, гвинтівки…Командний склад переважно зложений з москалів. Вони в жахливий спосіб поводяться з рядовими, що в марній бійці падали з утоми, а командири копали їх ногами і казали: «Должен идти без никаких разговоров».

Після заняття території на четвертий день проводять мобілізацію 16-55 років. Залишають тільки калік. Після переслухання мобілізованих відділу НКВД відсилають їх на передову. Москалі говорять: «Довольно мы уже намучились за вашу Украину, вы жили два года спокойно, а теперь вы должны идти на передовую фронта, чтобы искупить долг, наложенный на вас Советским Союзом».

Зразу розшукують і розстрілюють підозрілих людей. Армія озброєна переважно легкою зброєю. На чоту (взвод) має один кулемет, зате мають багато фінок, гвинтівок, гранат. Проти танків мають гвинтівки грубого калібру. Артилерії також мало, літаків майже не видно, часом тільки пролетить розвідник літак.

Німецька армія: є досить дисциплінованою, бої веде досить завзято та планово. Озброєння її досить гідне. Німці мають досить важкої зброї і танків. Переважно діє артилерія і танки. Літаки також працюють досить сильно. Мають ще добру розвідку в німецькому тилу. З населенням поводяться досить добре. Вояки не вірять у свою перемогу і складають дотепи на тему свого відступу.

Населення не задоволене більшовицькою дійсністю. Воліли б навіть, щоб були німці, як червоні. Незадоволення це засноване на тому, що більшовики зразу мобілізують чоловіків на фронт, а в їхніх жінок забирають всі запаси та худобу. Червоні бійці говорять: «Ми воюємо, нам все можна»

27 грудня 1943 року ».

Антилюдським є документ, що йменується «Приказом №0078/42 от 22 июня 1944 года г. Москва «По народному комиссариату внутренних дел Союза и народному комиссариату обороны Союза СССР».

«Агентурной разведкой установлено: за последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой и др. областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населения против Красной Армии и местных органов власти … во многих районах враждебные украинские элементы … организовали в лесах банды, которые не только взрывают воинские эшелоны, но и нападают на отдельные воинские части … отдельные красноармейцы и командиры из освобожденных областей Украины стали разлагаться и переходить на сторону врага … видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти … Приказываю

1. Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживающих под властью немецких оккупантов.

2. Выселение производить:
а) в первую очередь украинцев, которые работали или служили у немцев;
б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации;
в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;
г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться одним и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии.

3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль:
а) завести в особых отделах специальные дела на каждого;
б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;
в) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.

4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12-ую и 25-ую карательные дивизии НКВД. Приказ объявить до командира полка включительно».

Народный Комиссар Внутренних Дел Союза ССР Берия

Заместитель Народного Комиссара Обороны Союза

Маршал Советского Союза Жуков».

Ось що нам, українцям готувала радянська влада.

Внизу міститься приписка, що по невідомим причинам цей наказ не було виконано, хоча декілька ешелонів з українцями за свідченням одного з енкаведешних керівників все-таки до Сибіру було відправлено. Як доповіли Сталіну, цей наказ було відмінено, оскільки було з’ясовано, що необхідно було переселити мільйонні маси українства, що неминуче призвело б до задіяння великих військових сил та перенапруження залізниць, а може й взагалі до зриву військових перевезень, що було неможливим. Нагадаємо, що радянська влада збиралася це робити тоді, коли майже вся Правобережна Україна і майже вся Білорусія було окуповані німцями. Як на мене, то вбивчим фактом невиконання такого наказу було й те, що воююча Червона Армія складалась майже із 40 відсотків українців. Тому не важко було здогадатися, що виконання такого наказу призвело б до розвалу радянсько-німецького фронту.

На щастя наказ виконати не вдалося. До сьогоднішнього дня деякі історики сприймають цей наказ як фальшивку, скомпоновану ворогом. Але Ф.Чуєв в книзі «Солдаты империи», виданій в Москві в 1998 році надрукував цей наказ, чим було підтверджено його ідентичність.

В,Рясний, який у 1944 році був наркомом внутрішніх спав України також підтвердив його дійсність. Він також зазначив, що «декілька ешелонів мої хлопці заповнили і відправили. Але згодом виконання цього наказу припинилося».

А із кримськими татарами було легше, оскільки їх було всього декілька сот тисяч, та і в Червоній Армії їх не було так багато як українців.

Радянська влада жорстоко обходилась й з колишніми військовослужбовцями Червоної Армії, які попали у полон до німців. Їх силоміць з німецьких направляли в інші табори, радянські. Про це красномовно свідчить постанова Державного Комітету Оборони СРСР від 18.08.1945 № 9871 т «О направлении на работу в промышленность военнослужащих Красной Армии, освобожденных от немецкого плена и репатриантов призывного возраста»

«1.…Разрешить НКО СССР …направить для работы на предприятия угольной промышленности, черной металлургии и на лесозаготовки …в районах Камского бассейна военнослужащих Красной Армии, освобожденных из немецкого плена, прошедших предварительную регистрацию…

2. Поручить комиссиям в составе председателя НКВД, НКГБ и «Смерш» НКО в местах работы организовать проверку бывших военнопленных… По окончании проверки все проверенные, за исключением лиц, подлежащих направлению в лагеря НКВД или для расселения в отдаленных районах, передаются в постоянные кадры предприятий, на которых они работают…».

Втрати цивільного населення України Були значон більшими, ніж її втрати на фронтах. Окупанти спалили разом із мешканцями 250 сіл.

У 230 концтаборах і гетто, а також в інших місцях массового знищення від рук окупантів загинуло 5,5 млн. людей.

Близько 2,5 млн. полягло на фронтах.

З 2,8 млн. людей, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємситвах і в сільському господарстві, близько 2,4 млн. осіб були з України.

Втрати українського народу у війні становили 40-44 відсотки від загальних втрат СРСР.

Сталінський режим не відставав від німецького у своїй сваволі. За період другої світової війни він знищив і депортував у райони Крайньої Півночі та Сибіру 1,5 млн. невинних людей, головним чионм жителів західноукраїнських земель. Депортовано сотні тисяч родин, які знайшли смерть далеко від рідної землі.

Тому, у 1945 році в Україні залишилось лише 27,4 млн. людей із 41, 7 млн., що проживали у 1941 році. Важкі соціально-еокономічні та інші наслідки від цих втрат Україна відчуває і сьогодні.

Загалом можна вважати, що кількість українців, які пройшли війну у складі Збройних Сил СРСР – не менше 7 млн. чол.

За мужність і хоробрість, виявлені у боротьбі з гітлерівськими загарбниками 2,5 млн. жителів України були нагороджені орденами і медалями, понад 2 тис. – удостоєні звання Героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі і один – тричі.

Українці, воюючи у складі збройних сил СРСР на фронтах Другої світової війни, русі Опору, у складі армій антифашистського табору, обстоювали інтереси сталінського режиму. Але навряд чи хто заперечить, що ті самі українські воїни захищали також і свою українську землю від поневолення та колонізації німецькими завойовниками.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)