Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
31 серпня — 3 вересня шукайте нас в Українському домі!
kn vyst
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

Ще на початку року у відвертій розмові з журналістами Луганщини зачепили тему відкритості прес-служб державних відомств. Почув багато нарікань і в першу чергу на те, що керівники таких підрозділів переважно замовчують інформацію і не стільки забезпечують спілкування того чи іншого відомства з представниками преси, скільки недопущення журналістів до «тіл» відповідальних посадових осіб. Нещодавно, у приватній розмові, знову виникла тема роботи прес-секретарів і цього разу йшлося про відверту ворожнечу між цими структурами на основі бажання приписати «своєму» відомству ті чи інші управлінські «звершення», навіть коли вони не входять до кола завдань та компетенцій цього відомства. Оскільки подібна ситуація не є нормальною, а в умовах відвертої військової агресії та активного інформаційного впливу зовнішнього ворога і зовсім неприпустимою, хотів би означити певні моменти щодо інформаційної роботи державних відомств на основі власного досвіду.

Про призначення прес-служб державних відомств:
1. У відкритому демократичному суспільстві контроль громадян над державою здійснюється елементарним природним шляхом через постійне активне взаємне спілкування: (а) запити громадян на адресу державних структур; (б) публікації періодичних звітних документів державних відомств у паперовому чи електронному вигляді (на сайтах) а також у вигляді прямого спілкування з з громадянами через засоби масової інформації.
2. Періодичні публікації здійснюють підрозділи відповідної компетенції самостійно або регулярно надаючи інформацію відповідальним працівникам (секретаріат, інформаційний відділ, видавничий відділ тощо).
3. Спілкування з громадянами через ЗМІ забезпечують прес-секретарі, прес-служби або за їх відсутності уповноважені працівники (секретар, помічник тощо).
4. Завдання прес-секретаря (керівника прес-служби) полягає у тому, щоб (а) надавати громадянам інформацію, що стосується їх безпосередньо – будь-яка інформація щодо норм, чи настанов, якими громадяни мають керуватися у повсякденному житті або у певних ситуаціях; (б) надавати громадянам інформацію про корисну діяльність відомства, відповідно до його функцій та компетенцій; (в) забезпечувати зворотній зв’язок – відстежувати та аналізувати рівень лояльності громадян і суспільства до роботи відомства за публікаціями у ЗМІ.
5. Форми спілкування з громадськістю через прес-службу: створення та підтримка власного публічного сайту, розміщення статей у періодичних виданнях, періодичні інтерв’ю для преси, на радіо та телебаченні, прес-конференції, брифінги, випуск інформаційних бюлетенів, прес-релізів тощо.
6. Прес-секретарю чи керівнику прес-служби (прес-центру) бажано визначити ключового комунікатора (спікера) свого відомства – комунікабельну людину з належною мовною грамотністю, яка вміє спілкуватися з аудиторією та має позитивний імідж. Це може бути як сам прес-секретар так і відповідальна посадова особа (перший керівник, один із його заступників, керівник оперативного чи аналітичного підрозділу тощо). На практиці не часто буває, щоб належна до виконавчої влади управлінська структура мала кілька осіб, здатних легко спілкуватися перед камерою та мікрофоном, отже слід очікувати, що все-таки більшою мірою цей обовязок лягатиме на прес-секретаря, але по-можливості все-таки слід готувати окремих фахівців ключових напрямків до того, щоб вони могли виступати публічно.

Про взаємодію таких прес-служб:
1. Постійна конкуренція, значною мірою некоректна, між прес-службами різних відомств веде до втрати престижу державою в очах громадян — ми отримуємо розірваний інформаційний простір і в цій площині, оскільки конфлікти міжвідомчі звичайну людину або лякають або дратують. В результаті погано всім.
2. Необхідно створювати щось на зразок клубів прес-служб, коли особи відповідальні за поширення інформації та загалом за інформаційну політику збираються у будь-якому форматі — від просто за келихом вина чи філіжанкою кави до проведення спортивних зустрічей. Врешті-решт байдуже у що грати – у футбол чи більярд, аби ці неформальні зустрічі були регулярними.
3. Робоча мета — подружитися і вийти на рівень, коли створюється атмосфера сприятлива для обміну інформацією чи висловлення взаємних претензій/образ у необразливій формі під пильним оком інших колег, які у цьому випадку грають роль медіаторів.
4. Курувати процес і брати участь у таких зустрічах має хтось, кого апріорі поважають і все-таки на кого більше будуть зважати. Це може бути і авторитетний представник влади і хтось із досвідченіших та авторитетніших рівноправних учасників клубу і хтось із поважаних у цьому середовищі громадських діячів.
5. Практика таких формальних чи неформальних клубів та асоціацій поширена у світі давно. У 1993-1994 роках успішно була застосована в Україні, коли починали діяти незвичні для колишніх громадян «єдиного великого Радянського Союзу» митні кордони з Молдовою, Білоруссю та Російською Федерацією. Тоді, щоб підтримати стабільність та лояльність громадської думки стосовно необхідних радикальних змін таким чином свої дії узгоджували прес-служби СБУ, митниці та прикордонників. Спроби залучити до спільних консультацій прес-служби МВС були не дуже вдалими, але робота велася і в цьому напрямку. Зауважу, що ця робота виконувалася виключно за ініціативою самих керівників прес-служб, без вказівок «згори». До речі подібні спілкування значною мірою сприяли і професійному навчанню кожного з учасників окремо.

У підсумку ще раз підкреслимо, що активне спілкування держави з громадянами – потреба нашого часу. Але це спілкування має бути двостороннім (забезпечення зворотнього зв’язку). У відкритій активній комунікації громадяни мають отримувати зрозумілі та прозорі відповіді на всі питання, які їх турбують, а при правильній організації інформаційної роботи кількість таких питань взагалі буде мінімізована, оскільки вчасне роз’яснення поточних дій (чи неактивності) влади найкращим чином стабілізує суспільні настрої та сприяє встановленню довірчих стосунків між громадянами та державними органами. Тільки в такий спосіб ми зможемо сформувати стійкий до деструктивних зовнішніх впливів національний інформаційний простір.

14.07.2015
Вадим Карпенко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)