Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
31 серпня — 3 вересня шукайте нас в Українському домі!
kn vyst
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

Про що мова
З початком 2014 року Україна і світ побачили речі, які ще нещодавно багатьом видавалися малоймовірними чи навіть такими, що можуть бути віднечені до жанру фантастики або відвертих інсинуацій. Йдеться зокрема про екстремальні вияви путінської агресивної політики щодо України та українського народу, а саме (1) засилання на територію України російських громадян заради здійснення провокаційних акцій з передбачуваними людськими жертвами та (2) введення на територію Кримського півострову російських військових частин.
Чи виглядає це все аж таким неочікуваним? Чому такі дії російських можновладців стали взагалі можливими?
Очевидно, що основною причиною цих мʼяко кажучи неподобств є (1) імперькі настрої російської еліти; (2) банальна жадібність та бандитський характер російської олігархічної влади; (3) невикорінена радянська командно-директивна практика вирішення суспільних та політичних питань, успадкована керівними кадрами РФ; (4) психологічна неадекватність її лідерів.

Коротка історія питання
«Звичка – друга натура (сутність)» каже давнє латинське прислівʼя. Людям старшого покоління, які виросли в умовах активного формування єдиної радянської нації на базі сотні національностей, що складали СРСР (єдиної спільноти, як це формулювалося тодішніми директивними документами), дуже важко прийняти розпад великої багатонаціональної держави на дрібніші цілковито суверенні держави з міцною національною основою. При цьому усвідомлення необхідності формування власної міцної держави є, але надто вже лякає перспектива можливої розбіжності інтересів з людьми, які ще півсотні років тому вважалися вашими співгромадянами. Простіше кажучи теорію розуміємо, але практика її реалізації лякає, оскільки це є шлях, який ще необхідно пройти до кінця.
Звідси слабке усвідомлення більшістю громадян нашої держави, що самостійне існування на міжнародній арені передбачає конкурентну боротьбу з зовнішнім світом за спільні національні інтереси. При цьому спостерігалося слабке розуміння того що (1) конкурентна боротьба не означає воєнні дії і може здійснюватися мирним чином в умовах цілковито мирного співіснування (справедлива конкуренція); (2) спільні національні інтереси українців це інтереси української нації; (3) нація – це спільність людей, обʼєднаних громадянством (паспортами) української держави (таким собі спільним контрактом), незалежно від власної етнічної належності (українці, росіяни, татари, греки, молдовани, угорці тощо) та власних політичних уподобань; (4) згуртування нації забезпечується стержневою спільною (корпоративною) ідеологію та символами; (5) множинність символів (не єдинність), що мають між собою ті чи інші протиріччя послаблюють націю, а отже і державу, а отже створюють ті чи інші загрози кожному окремому громадянину. При цьому всі добре розуміють, що (1) загрози — це погано, а (2) в єдності сила.

Антиукраїнські інформаційні війни
Усвідомлюючи означені вище фактори, очільники Російської Федерації – що як держава утворювалась на базі колишніх центральних радянських органів влади, отже мала достатньо кадрів, які володіли практикою професійної участі у міжнародній конкуренції та усвідомленням неминучості такої конкуренції – практично одразу після розпаду Радянського Союзу розпочали масовані та наполегливі пропагандистські акції та оперативно-організаційні заходи спрямовані на гальмування державного розвитку України. При цьому у процесі такого протистояння спостерігалися як раціональні, прагматичні цілі, керовані здоровим глуздом, так і ірраціональні та зовсім безглузді, породжені виключно національними шовіністичними амбіціями російської еліти (не плутати з російським народом!). У пропагандистські спецпроекти було задіяно російські ЗМІ, старі кадри КДБ та його агентура, люди, на яких російські структури зберігали компромат, а також українські та імпортовані зовні кримінальні елементи, що мали надію на прикриття з боку зацікавленої «країни-гегемона».
Організаційно нейтралізація України як конкурента у міжнародній політичній грі здійснювалась найрізноманітнішими засобами, зокрема: (1) поширення на території України тенденційної або відверто перекрученої інформації російських теле та радіоканалів; (2) створення соціальних інтернет-мереж та покриття цими мережами української території з метою збору інформації та здійснення впливу на користувачів з невисоким рівнем інтелекту; (3) впровадження масштабного тролінгу в інтернет-мережах з метою створення ілюзії масової підтримки ідей відтворення радянської імперії (СРСР), в якій ключову роль, зрозуміло, грала Росія; (4) активний «захист прав російськомовного населення» — в цьому випадку якось не береться до уваги той аспект, що таке населення може перейти на іншу мову та стати за певний період відверто «іншомовними» з точки зору Росії; (5) просування на ключові посади в Україні росіян (не маються на увазі українці російського походження, а саме залучені з території Росії та з російських структур фахівці), людей з інтересами в Росії (на яких можна вплинути) чи іншого роду агентів, що працювали на інтереси РФ за ту чи іншу винагороду; (6) нейтралізація української культури, зокрема знищення лоббістськими методами україномовних ЗМІ, незалежної української видавничої галузі та українського кіно; (7) прикриття українських корупціонерів та держаних злочинців; (8) силовий вплив на українських високопосадовців, зокрема через поширення компромату, заведення сумнівних кримінальних справ та шельмування; (9) просування на території України ідей відродження культу Сталіна та супровідної символіки (зокрема георгіївські стрічки), прикриття відверто фашистської антиукраїнської пропаганди показовими святкуваннями Дня Перемоги та ін.; (10) пряма фінансова підтримка антиукраїнських політичних рухів з проросійськими назвами та програмами; (11) прийоми заниження статусу української мови та популяризація радянської риторики щодо «бандерівців» і т. п.; (12) популяризація ідеї федералізації України; (13) скуповування українських підприємств з метою нейтралізації української економіки як конкурнетної економіки для Росії; (14) інше.

Власна дурість
Теперішня ситуація значною мірою спровокована самими українцями при чому на всіх рівнях. Якщо починати згори (а до керівників найбільше претензій на першому етапі), то можна згадати таке: (1) послідовно нерішучі кроки українських відповідальних посадовців у всіх протистояннях з РФ від перших днів незалежності, брак твердої позиції щодо необхідності обстоювання національних інтересів, відверте небажання здійснювати заходи по утвердженню української державності; (2) зневажливе чи нехлюйське ставлення до українських державних символів з боку самої влади; (3) байдуже ставлення влади до необхідності цивілізованої (лагідної) українізації та обʼєднання нації єдиною символьною системою, створення корпоративних елементів самоідентифікації нової української нації; (4) нездійснення дерадянізації на всій території України, збереження памʼятників та символів радянського періоду, отже консервація старої ідеології, правонаступником якої себе фактично проголосила Росія; (5) бездіяльність спецслужб у напрямку зміцнення державної безпеки; (6) використання елементів антиукраїнської агітації та технологій, спрямованих на розвал держави у внутрішній політичній, зокрема передвиборчій боротьбі; (7) створення корумпованого бандитського по відношенню до свого народу державного апарату, безпрецедентне розкрадання державного бюджету; (8) потурання розвитку корупційних стосунків та хабарництва знизу (самими громадянами); (9) бездумне критиканство щодо власної держави та апелювання до сусідньої Росії і колишнього СРСР з боку народних мас (хто ж думав, що Росія сприйме це як запрошення до агресії – ми ж так… аби поговорити…); (10) і ще багато-багато дурощів.

Висновки
Щоб наші діти не гинули через чиюсь політичну дурість, недосвідченість чи амбіційність, треба, щоб нас поважали. Для цього: (1) слід якогомога менше говорити про те, що ми різні (адже саме це спонукає зарубіжні держави просто так взяти і поділити); (2) не надто часто говорити іноземцям про те, що ми не підтримуємо українську владу, якщо загалом все стоїть не найгіршим чином (інакше іноземці щиро повірять у те, що ми їх підтримаємо під час інтервенції і таки почнуть цю інтервенцію, а наші діти навряд чи з цим погодяться); (3) особам політичного рівня в разі відвертих дій іноземних держав супроти нас в жодному разі не говорити що ми також якимось чином винні (типу: ми самі винні, бо якби у нас було менше кишенькових злодіїв, росіяни б не думали, що Україна переповнена екстремістами; бо цим ми утверджуємо у такій думці тих, хто навіть не збирався у це вірити); (4) відмовитися від символів та свят неіснуючих та чужих держав на користь символів та свят нової незалежної України (інакше громадяни інших держав зневажатимуть нас або просто думатимуть, що ми не є справжньою нацією, яка має право на свою державу і свій голос на міжнародній арені); (5) на мітингах за виплату пенсій чи підвищення зарплатні не вимахувати прапорами інших держав і тим більше закликати до приєднання до цих держав (відповідальність за такі дії передбачена Карним кодексом будь-якої держави і, в разі здійснення інтервенції, після завершення інтервенції нас таки посадять, що з точки зору безпеки майбутніх поколінь українців буде цілком справедливо); (6) під час виборів до державних органів влади апелювати до власного електорату, а не до зовнішніх спонсорів (щоб захистити свої, вкладені в українські вибори кошти, вони напевне захочуть забрати нашу незалежність – а наші діти віддавати її вочевидь не захочуть).

Коротше: хочемо спокою ззовні, то треба поважати свою країну та її символи і менше теревенити про федералізацію та мовні питання.

Примітка
Бажаючі можуть доповнити ці висновки, адже наведений перелік не є вичерпним…

2.03.14

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)