Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
31 серпня — 3 вересня шукайте нас в Українському домі!
kn vyst
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

ЧИ Є ПОПИТ НА ПОЗИТИВ?

В Інтернеті все більше матеріалів про «Євро – 2012» і наші, українські переспективи. Осінь після цієї події видається невеселою (після короткого періоду збудження економісти пророчать тривалий період спаду, як наслідок нашого неминучого емоційного та фінансового виснаження). Хіба розважимося виборами? Якщо «фахові піартехнологи» та «професійні політики» не доведуть країну до цілковитого стресу полемікою про доцільність нашого буття. Тут (в Україні) і взагалі (в перспективі).

Зрозуміло, є інтереси міжнародного капіталу та міжнародного криміналу, є інтереси Росії, Америки, Євросоюзу, а також рядових субʼєктів міграційних процесів, які тяжіють до пересування у Західну Європу, але пройшовши досі «прозорий» російсько-український кордон зупиняються перед «залізною завісою» добре організованого ще з радянських часів західноукраїнського кордону. Проблеми останніх попередні вміло використовують для нейтралізації нашої держави на міжнародній політичній арені. Як і внутрішні чвари наших, домашніх лиходіїв – у тому розумінні, що від їхніх дій саме тільки лихо.

Чи справді нас хочуть нейтралізувати? Може й не хочуть. Просто так прийнято. Нічого особистого – просто бізнес. Міжнародний. І крупний. Дуже. Навіщо з кимось ділитися? Навіщо комусь, хто вже освоївся у політичній та фінасовій грі, перелаштовуватись під нових учасників, ще й віддавати шматок поля, який може лишатися своїм? Тому, якщо Україна «ляже під когось» (під кого – усі й так добре знають) ніхто й ніде не заплаче. Як і з приводу будь-якої іншої держави. Самоствердження – особиста справа кожного.

А ми? Чи ж хочемо самостверджуватися? Перед очікуваним приїздом значної кількості іноземців варто було б узятися за розум. Подумати.
Матеріал для роздумів зібраний на ТБ, в Інтернеті та на вулицях Києва особисто наводжу нижче:

1. Ми досі не навчилися поважати себе і позиціонувати як нормальну країну, де елементарно поважаються Закон і Порядок (хоча більшість останнього разу голосувала «за порядок»): високопосадовці не маленького таки рангу досі дозволяють собі ганити державну мову та паскудити українську історію так наче це не є порушенням Конституції і Карного кодексу. Вочевидь згадані законодавчі документи стосуються лише дрібних хуліганів та тих, хто випадково подряпає яку малу архітектурну форму, якщо навіть та встановлена всупереч тим-таки законам, моралі і здоровому глузду. Навряд чи нас за це поважатимуть у світі.

2. «Патріотично» налаштовані політичні партії не вбачають у відсутності в масах патріотизму великих проблем. Проблеми бачаться лише у можливості або неможливості зміни влади. Навіщо потрібна державна мова і повага до національних символів, вони й самі не знають. Або не хочуть нам про це розповідати.

3. «Націоналістичні» партії взагалі відверто розвалюють країну: одні агітують за капітуляцію перед сусідньою державою (просто оскільки ми не у стані війни, для капітуляції немає правових основ) та доводячи, що знання мови прирівнюються до етнічних ознак (можна припустити, що знання математики чи фізики – так само), а інші пропонують таки справді визначати українців за етнічною ознакою – щоб жодна людина не могла взагалі довести ні через суд, ні на пальцях, що вона українець чи українка (на відповідні дослідження ДНК у нас, дякувати Богові, не вистачить ні коштів, ні апаратури).

4. ЗМІ, інтернет-сайти та окремі, більшою мірою запрошені «збоку», оглядачі та експерти, щоб не лишатися «без сенсацій» старанно надають місце, ефірний час і т.п. для розповідей про дії тих самих «націоналістів-екстремістів» – так наче людей з іншими видами занять та інтересів у нас просто не існує. Навіщо заморочуватись, коли тема накатана. Просто переписуй старі матеріали (ще з радянських часів). А придурків та запроданців, які малюються під «реалістів» чи «патріотів» будь-якого штибу, завжди знайдеться досить.

5. Влада продовжує цинічно принижувати і оббирати народ, особливо тих, у кого менше грошей. (Не тих же оббирати у кого їх більше!) Мабуть сподівається, що цей народ компенсує свої втрати на іноземцях, які приїдуть улітку… І тоді його знову можна буде оббирати. При чому, як вже було зазначено вище, не за мовною ознакою, патрійними уподобаннями чи релігійними переконаннями, а за ознакою слабкості.

6. Більш чи менш рентабельні українські підприємства скуповуються переважно компаніями однієї сусідньої держави і ми собі думаємо, що це інвестиції, а не форма економічної залежності.

7. Значна частина наших політиків щиро вірить, що слова «брат, братній» та «матір» є термінами міжнародного права, а не словами, що визначають родинні звʼязки між людьми.

8. Така ж частина політиків вірить, що територія України безмежна і скільки її не роздавай, для нащадків (їхніх) ще лишиться.

9. Суспільство щиро вірить у непоборність та незнищенність тупого бюрократизму і корупції, тому значна його частина намагається активно адаптуватися до цієї напасті на всіх рівнях.

10. Приміщення, будівлі, споруди, комплекси і т.п. некомерційного призначення, особливо архітектурні памʼятки, музеї, зоопарки та дитячі майданчики у містах вважаються спеціально призначеними для переведення у приватну власність з наступною перебудовою у комерційного призначення приміщення, будівлі, споруди, комплекси і т.п.

11. Міліція та правоохоронні органи щиро вірять, що поки існує рейдерство та бандитизм, вони без роботи не залишаться. Тому на прояви рейдерства та бандитизму не реагують. Поки що. Тренуються на студентах.

12. Активне навчання та ротація державних кадрів здійснюється за принципом багатопрофільності та швидкого перетворення нефахівців у фахівців («зліт» — «посадка»).

13. Цей пункт стосується чистоти міст і особливо столиці. За різнобарвним шлейфом викидів у атмосферу можна розгледіти засмічені вулиці та жалюгідний стан житлових будинків зовні і всередині (підʼїзди).

14. Національна економіка ґрунтується на підтримці національного імпортера, а не національного виробника.

15. Культура не є поняттям першочерговим. Як не є і другорядним. І взагалі – не є. Як і поняття «етика», «справедливість», «порядність», «духовність»…

16. Як прямий наслідок радує око масова сувенірна продукція. Балалайки та «матрьошки» (їх же іноземці питають) можна розмалювати петриківським розписом та оселедцями, словесні написи краще робити російською (так памʼять про Україну збережеться, навіть якщо ми не збережемо саму Україну), а якщо вже українською, то такі як «перший хлопець на селі» або «візьми мене» (таке якщо і не збережеться, то біди не буде).

17. Нарешті – бідна країна! – готелі та квартири у нас мало не найдорожчі в світі.

18. На тлі означеного не дивно, що туризм у нас активніше працює на виїзд «наших» туди, ніж на запрошення «їхніх» сюди. Краще б вони цього безладу не бачили.

Але ж скоро побачать.

Чи встигнемо прибрати?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)