Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

Дивовижне свято відбувається щороку на Буковині! Іванова Переберія. Усі небайдужі з’їжджаються на Гостини до Івана. Народного улюбленця, кінематографічного Довбуша усіх часі – Івана Миколайчука! Свято під час якого відбуваються справжні дива! Культуролочні, кінематографічні, дива людського спілкування, дива об’єднання людей єдиною високою метою – любові до кращого, що у нас є, дива відкриття світу і всесвіту, які полонили нас, учасників свята – київську делегацію Національної спідки кінематографістів України, цього, 2013 року.
А сталося все на зустрічі з буковинцями в Центральній чернівецькій міській бібліотеці на яку були запрошені Лариса Іванівна Брюховецька, автор цих рядків та кіноаматор з Луцьку Борис Павлович Ревенко. Він — аматор з чималим стажем ретельно вправлявся з відеокамерою, фільмуючи хроніку подій. У 2012 році на аматорському фестивалі на відзначення золотого ювілею роботи з кіноаматорами він був відзначений медаллю фестивалю «Кінокімерія» «За визначний внесок у розвиток кіно аматорського руху України» № 50!
Саме під час цієї зустрічі Борис Павлович розповів про свої зустрічі з Іваном Миколайчуком. Сталося це далекого 1985 року, коли Миколайчук приїхав до Луцьку з французькою актрисою, режисером та телеведучою Еліан Сабате. Пані Еліан захопилася історією жінки з України, яка потрапила до США, там сталося так, що вона загубила свого маленького сина, за яким так побивалась, що американці вирішили що вона не сповна розуму і запроторили її до психічної лікарні. Де вона й пробула понад сорок років. І лиш по тому, дякуючи щасливому випадку – її співи у лікарні почув лікар-етнічний українець — Катерина вийшла з лікарні. Єліан Сабате була приїхала зі своїм чоловіком до України. Познайомилась з Іваном Миколайчуком, добре відомим у Франції за фільмом «Вогняні коні» (Таку назву у франції мав фільм «Тіні забутих предків»). Вона була шокована історією Катерини, а оскільки Катерина була з Волині, то вони й приїхали до Луцьку в надії знайти хоч якісь сліди тієї бідної емігрантки.
Та не так сталося, як гадалося! Їх не пускали у автентичні села, а возили по так званих «показових» селах. Івана це дратувало, він намагався вирватись на волю, як загнузданий кінь, та нічого не виходило. Постійні супутники – офіційні представники влади (та що там, скажемо так як було — співробітники КДБ) визначали програму.
Пані Сабате була зачудована українською природою, багато фільмувала на 8-мм камеру. От де для нас залишився Іван Миколайчук, невідомий сучасному українському глядачеві!
Після Луцьку Іван з Еліан та її чоловіком поїхали до Києва. Там вони взялися за сценарій фільму «Острів сліз» який надрукований в книжці Іван Миколайчук «Сценарії» (Київ, Редакція журналу «Міжнародний туризм», 2008. Іван Миколайчук (Київ, Україна), Еліан Сабате (Париж, Франція), Острів сліз (Tabula Rasa – Чиста дошка). 1986. С. 459-515). Варто зазначити, що ідея цього фільму виникла у Івана Васильовича ще раніше і він написав синопсис «Чиста дошка» ще 1983 року (Там само. С. 515-523). (Про книжку Іван Миколайчук «Сценарії» можна прочитати: Погрібна А. Миколайчукове слово // Кіно-Театр. – 2009. – № 2. – С. 59-60, 66.)
Борис Павлович розповів, що було кілька листів від Еліан до їхньої народної аматорської студії «Волинь». І на моє запитання, чи вони не збереглися пан Ревенко відпові:
— Чому ж ні? Треба тільки їх розшукати!
Ми були зачудовані несподіваною можливістю зазирнути в давню, майже тридцятирічної давнини, історію.
Борис Павлович дотримав слова і вже у вересні цього року на VIII Міжнародному фестивалі аматорського кіно «Кінокімерія — 2013», що проходив на Херсонській землі, передав мені ці унікальні артефакти. Пропоную їх увазі зацікавленого читача.
Старий радянський конверт. Друкованими літерами написано: СССР, УССР, 263000, Г. ЛУЦК, ВОЛЫНСКОЙ ОБЛ., У-Л. ЛЕНИНА, КИНОСТУДИЯ «ВОЛЫНЬ», РЕВЕНКО БОРИС.
Цікаво, що на конверті дата відправки з Києва 07.09.84 (!?). Дата прибуття до Луцьку 12.09.85 (!). Бачте, як звичайне нехлюйство поштової працівниці, яка переводила цифри на штампові, могла б ввести в оману дослідників на цілий рік! Але ми маємо, на щасті, дату на самому листі написану Е. Сабате.
Київ, 7 вересня 1985 року.
Мої дорогі друзі!
Іван Миколайчук передав мені Вашого листа, який Марк йому доручив, відбуваючи з Києва, за якого я Вам безмежно вдячна.
Я була дуже розчулена такою ґречністю та повагою з Вашого боку. Я Вам безмежно вдячна за цю чудову серію фотографій, що представляють народні традиції Волині.
Ми працюємо з Іваном без відпочинку над сценарієм і, для більшої достовірності, ми розмістили історію Катерини в Закарпатті, у пастухів гуцулів, оскільки вони мають дуже незвичний та незрозумілий діалект на терені тридцяти кілометрів навкруги. (Виділено мною. В.Т.)
З усіма фотографіями, що я зробила і кількома касетами з фільмами, я змонтувала відео та представила його одному з трьох французьких каналів. Я надіюсь, що зможу отримати згоду керівництва, щоб показати фільм – репортаж про Україну сучасну і в минулому.
Мій перший візит буде до Вас, так як я з моїм чоловіком бережемо найкращі спогади про ваш дуже своєрідний регіон.
Тому ми не зволікатимемо з нашим приїздом.
Дорогий Борисе, якщо Ви чи хтось з Ваших друзів матиме можливість приїхати до Франції, Ви будете нашими гостями і ми будемо дуже щасливими Вас приймати в себе.
Яхія, мій чоловік, залишився в Парижі, він теж передає Вам свої вітання і я приєднуюсь до нього.
З великою симпатією до митців та кіно режисерів, якими Ви є,
Еліан Сабате.

Отакий от найбільший лист, який трохи розповідає нам про роботу над сценарієм Tabula Rasa.
Ще раніше написано невеличке побажання, ще коли Еліан гостювала на студії «Волинь». Цей запис зроблено на буклетику «Формула Успіху», надрукованому у 1984 році «з досвіду роботи Народної самодіяльної студії «Волинь» Волинського обласного науково-методичного центру народної творчості та культурно-просвітницької роботи» (переклад з російської мій. В.Т.). Ось цей напис:
Завдяки щирості та відданості всіх працівників народної самодіяльної кіностудії ми маємо дуже багато матеріалів для праці над історією Катерини — фільмом про об’єднання народів. Всім велика подяка.
Еліан Сабате. 21.06. 1985

Є ще одна листівка з Софійською дзвіницею, випущена 1985 року, можливо надіслана разом з листом із Києва. Без дати.
Мої любі друзі!
Дякую вам тисячу разів за ваш милий лист і чудові фотографії надзвичайно цікаві.
З Києва шлю свої дружні вітання, щирі і теплі, сподіваючись на швидку зустріч.
Еліан Сабате.

А от листівка, випущена фірмою Hallmark. Відразу видно для тогочасного читача, що надруковано у Франції! Листівка — розкладачка. На першій сторіночці — біла витиснена ялинка із золотою зіркою. Всередині – такі самі золоті слова – побажання щасливого Нового року! Від руки написано французькою:
Дорогий Борисе!
З нагоди Нового року Яхія і я шлемо Вам і всьому колективу Вашої кіностудії наші найкращі побажання в Новому, 1986 році.
Ми часто згадуємо із сумом про Луцьк і сподіваємось знову до Вас приїхати в майбутньому. А, можливо, і у Вас з’явиться можливість відвідати Францію. Ми були б щасливими приймати Вас у себе.
Я закінчую монтаж одного документального відео, зробленого по фотографіях та фільмах (за розповідями Б. Ревенка Єліан увесь час фільмувала, зокрема і Івана Миколайчука, на 8-мм кінокамеру. В.Т.), які я зробила на Україні. Більша частина його присвячена Україні, стародавній Волині, завдяки фотографіям, які Ви мені подарували. Щойно все буде готово, я Вам переправлю касету (на жаль, цього так і не сталося. В.Т.).
В очікуванні Ваших листів, наші дорогі друзі, ми шлемо Вам
самі теплі дружні вітання та декілька фотографій та листівок на пам’ять.
Еліан Сабате, Яхія Хараши.

Саме це послання надійшло в конверті, на якому збереглася адреса, завдяки якій нам стало відомо, що пані Еліан мешкала тоді в місті Сан Дені! (Прикро, але, як розповідав Б. Ревенко, у відповідь на лист, що вони написали за цією адресою Е. Сабате в м. Сан Дені прийшла відповідь «Адресат вибув». В.Т.)
Конверт відправлено із Сан Дені 24 січня 1986 року.
До Луцьку він потрапив, згідно затертого поштового штемпелю, 28 (?) лютого 1986 року.
Листівка з Гран Опера в Парижі. На ній написано:
Щоб викликати у Вас бажання приїхати до Парижу! Еліан
Листівка з видом Парижу (The Conciergerie).
Любі друзі!
Наша подорож до Луцька, Львова та Києва завершилася і потрібно продовжувати життя в Парижі.
Для нас лишилися незабутніми чудові миті, які ми провели на вашій кіностудії і фільми, чудово змонтовані вашою командою кіноаматорів.
Я поспішаю закінчити сценарій, щоб якнайшвидше знову приїхати в Україну, побачитись і показати сценарій.
Ми будемо щасливі приймати вас в Парижі, коли ви зможете приїхати до нас. Ми посилаємо вам свою теплу щиру дружбу.
Еліан Сабате та Яхія.

Сценарій було завершено і він увійшов до книжки Іван Миколайчук Сценарії (Київ, 2008 рік). Та фільму не судилося бути поставленим. Тяжко захворів Іван Миколайчук і незабаром його не стало. Як розповідає пані Марічка Миколайчук, останніми словами Івана були: «Тепер я знаю, як треба знімати кіно». Можливо йшлося і про фільм про трагічну долю української жінки Катерини, вирваної з корінням з рідної землі, сценарій якого був написаний разом з Еліан Сабате останнім з одиннадцяти сценарів Івана Васильовича Миколайчука.
А ми сподіваємось, що хтось з українських читачів в Україні та за межами нашої держави знає де зараз є пані Еліан Сабате або її нащадки, в архівах яких зберегаються кадри 8 міліметрової хроніки перебування їх в Україні, де є унікальні кадри з Чудо Іваном. І ми колись обов’язково маємо їх побачити!

Dum spiro spero!
Владислав Таранюк,
член Національної Спілки кінематографістів України.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)