Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
31 серпня — 3 вересня шукайте нас в Українському домі!
kn vyst
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

Про роботу над ілюстраціями до видання «Билини. Київський цикл»


Праця над «Билинами київського циклу» була цікава тим, що давала можливість долучитися до середньовічної історії та культури України. Це вимагало докладного вивчення тодішньої матеріальної культури – одежі, предметів озброєння, начиння, архітектури (як житлової, так і оборонної), суднобудування, декоративно-ужиткового мистецтва.

Далеко не з усіх цих напрямків у моєму розпорядженні була інформація не те що вичерпна, а й хоч би в мінімальній кількості. Матеріальна культура Київської держави в багатьох аспектах досліджена ще вкрай недостатньо: навіть здійснені дослідження і численні виявлені та навіть опрацьовані археологічні знахідки (котрі у моєму випадку потрібні були якраз найбільше) часто просто не були доступними. Збережені донині пам’ятки, що висвітлюють різні сторони життя давніх русичів походять, з різних сторіч, тож можна було використовувати їх, «комбінуючи» в одній ілюстрації досить широкий період в кілька сторіч.

«Можна було» не лише тому, що культура міняється не швидко, і одна форма предмету цілком може існувати майже незмінною протягом тривалого періоду (досить сказати, що, наприклад, деякі форми посуду, орнаменту, чи архітектурні прийоми в основі своїй могли не мінялися тисячоліттями): Билини, як і чимало інших епічних творів об’єднає досить значний проміжок часу: епохи від утвердження християнства до монгольської навали часом поєднуються навіть в одному сюжеті. Так, в одній з Билин князь Володимир Красне Сонечко (Володимир Великий, хреститель Русі), котрий жив на межі 1-го і 2-го тисячоліть по Христі, та онук Чінгіс-хана Батий, котрий жив у ХІІІ-му сторіччі виявляються сучасниками. Подібні «невідповідності» є цілком природніми для таких епічних творів: так, читаючи «Пісню про Нібелунгів», можна натрапити на епізод, в якому Зігфрід піднімає забрало свого шолома – тимчасом як шоломи з забралом виникли й поширилися ледь не через тисячоліття потому, як відбулися події, висвітлені в «Пісні…» – розгром Гунами королівства Бургундів і загибель їхнього (Бургундів) короля Гюнтера головою в (що зафіксовано вже «достовірними» історичними джерелами).

Таким чином, зображення на одній ілюстрації, скажімо, налуччя Х-го сторіччя і шаблі ХІІІ-го сторіччя у подібних випадках є не лише виправданим, а й необхідним, для, як це не парадоксально звучить, адекватнішого відображення «історичної дійсності», – наскільки це поняття прийнятне до епічних творів. Відображення в ілюстрації до такого сюжету повністю історично достовірної реконструкції вбрання дружинника хоч Х-го, хоч ХІІІ-го сторіч (бо ж насправді відомо, що, наприклад, мечі Х-го сторіччя не носилися на поясах, корті поширилися в ХІІІ-му сторіччі) було б однаково неадекватним.

Наостанок варто зазначити, що й серед науковців часто немає єдиної думки з приводу датування тих чи інших пам’яток і артефактів, часів Київської Русі, зовнішнього вигляду тодішнього одягу, будівель тощо; а з ті, які щодо яких зроблено однозначні висновки, часто мають досить широке датування, як-от «кінець Х – друга половина ХІІ-го сторіччя». А щодо вигляду таких предметів, як руські лодії, у науковців взагалі немає майже жодних певних відомостей; тож їх прийнято реконструйовувати, орієнтуючись на вікінзькі драккари, враховуючи тодішні зв’язки вітчизняної воєнної культури зі скандінавською.

За таких умов надзвичайно корисним був і елемент фантазії в ілюстрацїі, якого так чи інакше передбачає ілюстрування всякого літературного твору (а Билини, попри історичну основу – твір якраз такий). Дотримуючись загалом відомих фактів про життя Русичів Х – ХІІІ-го сторіч не було дуже складним «реконструювати» окремі «білі плями» в зовнішньому вигляді русичів та в їхньому оточенні, які ще не були до кінця з’ясовані наукою, дофантазувавши ті предмети побуту, яких бракувало для сюжету тої чи іншої ілюстрації; це було виправдано також тому, що й в самих Билинах описи деякі описи явно не могли відповідати дійсності (найпростіший приклад – «хрест на сорок пудів»).

«Вифантазовування», здійснювалося, звісно, на основі реальних зразків, окремі риси яких могли поєднуватися в одному предметі. Траплялося, правда, й так, що «зачепитися» геть не було за що – як-от у випадку з гробом Святогора. Ну звідки було визначити, стиль і форму гробу (вказівка на те, що від був дубовий, сама по собі дає небагато)? Чи це мало бути щось подібне до саркофагів княгині Ольги або Ярослава Мудрого? Але Святогор мандрував горами Араратськими, тобто не територією Київської Русі; отож про зв’язок стилю гробу з руською культурою навряд чи могла бути мова. Суворо кажучи, в цьому випадку було б взагалі некоректно «прив’язувати» цього предмета до якоїсь цивілізації; оскільки гріб, описаний в билині про Святогора – річ, з усього видно, «не від світу цього» – містичний витвір, який покликаний був не відображати досягнення чиєї-небудь виробничої культури (хоч руської, хоч кавказької, хоч візантійської) а «виконати» певну «місію» (що, як відомо з сюжету билини, й було здійснено…). З цієї точки зору логічним було зобразити цього предмета таким, щоб він взагалі не нагадував жоден з виробів Середньовіччя: стерильно гладка блискуча поверхня (дерево, якщо з ним добре попрацювати може виглядати й так), ні на що не схожий стиль.

Відомо, що над билинами працювало чимало ілюстраторів, – переважно російських, що, зрозуміло, наклало відбитка на характера ілюстрування: богатирі, котрі діють в часи Володимира Великого вбрані до строїв у кращому випадку часів Дмітрія Донського, а в гіршому – мало не царя Василія Шуйського чи Олексія Михайловича. Звісно, ця мода проступає не всюди – все ж ілюстратори прагнули дотримуватися даних археології (в їхні часи, доречі, значно бідніших, ніж тепер), проте білі плями стосовно Київської держави вони воліли заміщувати культурними пластами Московії. (Так, серед паноплії богатирів Х – ХІІІ сторіч можна побачити шапки-єрихонки, а то й шаблю польсько-угорського типу, виготовлювані в XVI – XVII-му сторіччі). Це узгоджувалося з офіційною російською ідеологією, котра на кожному кроці прагнула ствердити свою «спадкоємність» Київської Русі, що в разі успіху «доводило» міфічне «право» Московії на українську землю, культуру, і, зрештою, сам народ. При тому, що самі по собі ілюстрації до билинних сюжетів, виконані Васнєцовим, Білібіним та іншими видатними російськими художниками є справді поважними витворами мистецтва і їхнє, на перший погляд непомітне, ідеологічне навантаження ніяк не применшує їхньої культурної та художньої цінності. Є й менш відомі цикли ілюстрацій, виконаних досить доладно що ввійшли до різних російських видань київських билин – і цим ілюстраціям властива та сама риса – штучно «зливати» Київську державу з Московією.

Таким чином ілюстрування билинного епосу, через «органічне» поєднання в ілюстраціях антуражів Київської Русі Х – ХІІІ-го сторіч та Московії XV-XVII-го сторіч ненав’язливо стверджувало «право» Московської держави на історію держави Київської, що випливало з нібито спадкоємності цих культур. Ілюстрації, таким чином, ставали заручниками шовіністичної колоніальної ідеології.

Тимчасом в українській видавничій традиції цикли ілюстрацій до билин практично не відомі – що, зрештою, було закономірним наслідком відсутності видання Билин українською мовою (у попередні сторіччя це, зі зрозумілих причин, м’яко кажучи, не стимулювалося окупаційною владою). Але з появою переспіву билин Київського циклу українською мовою виникла нагода не просто виконати проілюструвати видатний твір, а й сформувати й подати бачення Билин, яке, можливо, з часом могло б стати загальноукраїнським – принаймні частково: бо, звісно, не можна говорити про цілковите й беззаперечне прийняття якогось одного трактування епіко-міфічного сюжету (та й що тут казати, коли навіть у багатьох наукових питаннях, які передбачають чіткість і однозначність, досі точаться гострі дискусії). Усвідомлюючи, що моя «подача» (як ілюстратора) билинного епосу, ажніяк не може вважатися цілковито довершеною (досконалість, як відомо, меж немає), – я все ж сподівався, що мені вдасться долучитися й до формування нашого погляду на Билини, який, природно, мусив би відрізнятися від іноземного.

Україна має власну поважну й багатющу культуру, в багатьох аспектах до краю слабо дослідженою. Про це й так були підстави здогадуватися (попри видимість активної наукової роботи по дослідженню української культури в радянські часи, далеко не всі її аспекти досліджувалися, і тим паче, адекватно трактувалися); навчаючись на спеціальності «Мистецтвознавець-експерт» в Національній Академії Керівних Кадрів Культури і Мистецтв (НАКККіМ), я зайвий раз переконався, що те уявлення про українську середньовічну культуру, яке у багатьох могло сформуватися – ажніяк не може вважатися задовільним, будучи вкрай неповним і, сказати б так, вибірковим. Адже на сьогодні відомі й фрагменти золотого шитва, і орнаменти, що використовувалися в одязі часів Київської Русі, і реконструкції середньовічних садиб (одна з них, виконана в натурі й експонована в Переяслав-Хмельницькому Музеї народної архітектури та побуту, наприклад, знайшла відображення в одній з ілюстрацій), і шахи, і цікаві форми різних предметів воїнського спорядження (з деякими мені вдалося познайомитися в краєзнавчому музеї міста Кам’янця-Подільського, за що щиро вдячний працівникам музею, зокрема Русланові Скоропис-Йолтуховському).

Працюючи над «Билинами», хотілося подати їх по можливості менш стандартно. Адже не секрет, що багатьом нині відомий обмежений «джентльменський набір» предметів матеріальної культури Київської Русі, якому пощастило потрапити до широкого доступу, будучи розтиражованому в численних виданнях на кшталт мистецьких альбомів або науково-популярних праць. Так само і в багатьох ілюстраціях, з яких деякі вже й встигли стати класичними, виокремився, наприклад, майже «канонічний» набір богатирської паноплії. Серед найпізнавальніших його елементів – сфероконічний шолом, в науковій літературі класифікований як «шолом київського типу».

Серед тих аспектів, у яких українська подача Билин могла б (і мала б) відрізнятися від іноземної, можна назвати озброєння билинних героїв. В той час, як у руках богатирів на ілюстраціях, виконаних російськими художниками з ручної клинкової зброї, наприклад, бачимо майже виключно мечі, в руках «наших» богатирів природно виглядали б шаблі – поряд з мечами. Шабля – зброя кочовицького походження; а що воїнство південноруських князівств (Київського, Чернігівського, Переяславського) зтиналося з кочовиками частіше за інших, то, природньо, й озброєння кочовиків – ефективне для боротьби з самими ж кочовиками – вони переймали швидше. Через те й шабля ще в часи Київської Русі була найхарактернішою саме для земель сучасної України, де вона використовувалася дружинниками нарівні з мечами. (Тимчасом як, наприклад, на території сучасної Білорусі вона траплялася значно рідше, трапляючись переважно у південних районах, ближчих до кочового степу). А оскільки пізніше – в добу Козаччини – шабля остаточно стала характерним атрибутом українського воїнства – захисників Вітчизни, то й наявність шаблі у руських богатирів – теж позиціонованих, як захисники рідної землі – є цілком природною. Це цілком відповідає й текстові Билин, де богатирі часто орудують саме шаблею. (Тут згадується і неодноразова характеристика одного з богатирів – «Старий козак Ілля Муромець…»).

Зображення шаблі в якості зброї руських богатирів не лише відповідає текстові й сюжетові Билин, а й логічно спрямовує асоціації читача до в цілому більш відомої козацької теми, де шабля також виступає атрибутом воїнів – захисників Вкраїни. Таким чином перед українським читачем постає тяглість традиції (історично, до речі, цілком достовірна), яка не лишає сумнівів щодо витоків української культури і належності руської спадщини.

Отже, ілюстрування Билин було чудовою можливістю зануритися до української середньовічної культури, виявивши заразом органічність і безперервність її розвитку, долучитися до вітчизняних культурно-історичних традицій.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)