Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

Престиж інженерної праці

Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що престиж інженерної праці – технічних та наукових працівників України — знаходиться на надзвичайно низькому рівні. Нам залишається лише заздрити колегам промислово розвинених країн в питаннях забезпечення сучасним лабораторно — технічним устаткуванням, інформацією та адекватною заробітною платнею.
Карколомний початок зниження престижності праці інженерно – технічних та наукових спеціалістів припадає на дев’яності роки минулого століття. Відсутність роботи за фахом і, відповідно, відсутність заробітної платні, привели цю категорію працівників до патової ситуації. Професійний досвід та знання багатьох з них не знайшли застосування в державних, приватних та акціонерних товариствах. Тому зрозуміла адекватна реакція з боку дипломованих технічних спеціалістів, ті з них, хто мав можливість виїхати за кордон — виїхали. Ті хто залишилися в Україні, левова частка працеспроможних дипломованих фахівців, в дев’яності пішли на базари заробляти на життя не властивими їм методами. Третя складова, інженерно – технічні працівники та наукові спеціалісти, які рахуються на виробництві, в більшості, люди до пенсійного та пенсійного віку, що віддали свою енергію та знання роботі, живуть з тривожною думкою не потрапити під раптове скорочення та звільнення без вихідного розрахунку, питання своєчасної виплати заробітної платні для більшості з них є проблематичним. Така ситуація склалася в Україні в буремні дев’яності, та, на жаль, до нашого часу ситуація суттєво не змінилася: простежується значна перевага випускників сфери обслуговування (банкіри, економісти, юристи, бухгалтери) над випускниками інженерно – технічного складу, а також не потрібність останніх для сучасного народного господарства (відсутність робочих місць), яка знижує впевненість у виході зі складної ситуації найближчим часом.
Автор піднімає питання підвищення престижу інженерної праці шляхом розумного використання та нарощування технічного потенціалу країни, зокрема шляхом оптимальної зайнятості та стимулювання інженерно – технічних та наукових працівників, а також оптимізації кадрової політики при формуванні трудових колективів. В пресі, засобах масової інформації неодноразово лунали пропозиції авторитетних фахівців по вирішенню цієї проблеми, проте існуючий досконалий бюрократичний апарат більшість цих пропозицій просто ігнорує.
Геній українського народу Т. Г. Шевченко сказав так: «…і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…», воістину в цій фразі захована основа програми виводу України з кризи в усіх сферах існування суспільства: соціальній, культурній, економічній, політичній, технічній, наукові та ін.. «…й свого не цурайтесь…» Дійсно! Інженерно – технічними та науковими спеціалістами створено чисельний арсенал сучасник розробок, практично в усіх напрямках розвитку науково – технічного процесу, зокрема, в обчислювальній техніці, технологіях нових матеріалів, авіа будівництві та ін. Реалізація вже наявних розробок найближчим часом дозволить державі зекономити значні кошти та підвищити престиж України. Зволікання в цьому питанні веде до морального старіння ідей, закладених в цих розробках, та, відповідно, зниженню авторитету країни. В Україні і сьогодні, завдяки інженерно – технічним та науковим працівникам, окремим підприємствами (одиницями) створюються конкурентно спроможні на світовому ринку космічні, транспортні, різновиди військової техніки, проте «…цураємось…». Продукція, що випускають окремі підприємства не поступається, а інколи й перевершує закордонну. Проте пострадянська інерція – тяжіння до зарубіжного яскравого упакування дається взнаки і сьогодні. Закупки імпортної техніки, не лишень побутового, а також і виробничого спрямування стає нормою. У більшості ж випадків виявляється, що ця техніка вчорашнього дня. У зв’язку з цим актуальним наразі стає заклик «підтримаємо вітчизняного виробника»! Адже продукція, яку випускають підприємства України – це праця інженерно – технічних, наукових працівників, висококваліфікованих робітників. Надзвичайно важливим для успішного розвитку країни є експорт продукції, яка випускається вітчизняними підприємствами.
«…І чужому научайтесь…» — абсолютно правий Т.Г. Шевченко – то розумне та корисне, що створено в інших країнах, необхідно вивчати, і, коли воно корисне для України, його варто наслідувати, це – аксіома розвитку цивілізованого суспільства. Насправді, розвиненими державами не випадково витрачаються чималі кошти на заманювання висококваліфікованих фахівців з інших країн, зокрема і з України, на технічне шпигунство, взагалі в усіх напрямках, які дозволяють економити кошти на вихованні та навчанні кваліфікованих кадрів, розробках ефективних технологій, устаткування, матеріалів… Прикладів таких чимало: США, Німеччина, Японія, Китай та ін. — промислово розвинені країни, завдячуючи, зокрема і закупкам ліцензій, досягли сучасного прогресу. В бюджетах промислово розвинених країн на розвиток фундаментальних та прикладних досліджень виділяються кошти в необхідних обсягах. Знецінення інженерної праці в Україні викликано не відсутністю нових ідей та розробок на їх основі, а консерватизмом, що продовжується в питаннях розподілу коштів на науку, зазвичай по залишковому принципу. Повчитися в промислово розвинутих країнах нам є чому і в першу чергу, питанням цивілізованого управління усіма сферами життєдіяльності сучасного суспільства, із застосуванням сучасних інформаційних технологій, політиці утворення цін, викоріненню корупції та ін. Актуальними є питання організації ефективної роботи та забезпечення достойної заробітної платні інженерно – технічних та наукових працівників усіх форм власності в Україні. Об’єктивне оцінювання праці інженерно – технічних та наукових працівників, своєчасна виплата заробітної платні є суттєвими стимулами. Позитивним кроком, вжитим урядом, була конверсія підприємств військово – промислового комплексу, проте на її реалізацію із за кордону кошти в потрібних обсягах не надійшли, а витрачені бюджетні кошти не дали очікуваного результату. У значній мірі це пов’язано з відсутністю чітких пріоритетів актуальності продукції необхідної народному господарству країни. Проблемною сьогодні виявилася життєспроможність більшості спільних підприємств, які розробляли та виготовляли продукцію машинобудування. Фактором, що стримує розвиток цього напрямку є обережність закордонних партнерів у фінансування підприємств. Враховуючи все вище зазначене, автор вважає, що для підйому престижу праці інженерно – технічних та наукових спеціалістів варто йти двома шляхами; перший – систематичне корегування учбових програм у вищих учбових закладах з урахуванням сучасних вимог; другий – надання випускникові учбових закладів роботи за фахом з об’єктивним матеріальним стимулюванням.
Пропонується:
— оптимізувати кількість вступників до вищих та середніх технічних учбових закладів з урахуванням реального попиту ринку праці;
— разом з викладанням традиційних дисциплін ввести до програми навчання технічних учбових закладів такі дисципліни, як основи бізнесу, юриспруденції, маркетингу, менеджменту, інформаційних технологій;
— з метою практичного застосування знання іноземних мов у виробничій діяльності ввести до циклу навчання складання державного іспиту по іноземній мові на останньому курсі навчання;
— виключити будь які корупційні схеми у взаєминах абітурієнта, студента з викладачем, як при вступі, так і в процесі навчання в учбовому закладі;
— оптимізувати дійсне проходження виробничої та переддипломної практик студентів на сучасних працюючих підприємствах;
— за рахунок коштів учбового закладу організувати відвідування студентами тематичних виставок вітчизняних та світових досягнень по спеціальності майбутнього спеціаліста;
— обдарованим студентам надавати можливість за рахунок держави проходити стажування за кордоном на сучасних підприємствах;
— відмовитися від ганебної практики брати на роботу за принципом «нехай буде дурний, та свій, аніж розумний та чужий»;
— реально здійснювати прийом на вакантні посади інженерно – технічних та наукових спеціалістів на конкурсній основі;
— створювати об’єктивні умови для кар’єрного росту інженерно – технічних та наукових спеціалістів;
— створити єдину державну систему преміювання інженерно – технічних та наукових спеціалістів, які працюють на державних підприємствах;
— періодично здійснювати на підприємствах ротацію кадрового складу, надаючи право молодим співробітникам посідати відповідальні посади.
Автор статті не претендує на абсолютну вичерпаність своїх пропозицій по вирішенню цієї проблеми, проте навіть їхня практична реалізація призвела б до зростання престижу праці інженерно – технічних та наукових спеціалістів і, загалом, престижу України в науково – технічному прогресі.

Федір Іванович Чаплигін, кандидат технічних наук, м. Київ, 2014 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)