Не в обкладинці книги справа, а в тім, що криється в рядку…
Для пошуку на сторінці використовуйте комбінацію клавіш Ctrl+F
Беріть участь!

Інформаційна робота з населенням у цій статі розуміється як системна організація комунікацій у напрямку «влада» — «громадяни» у межах національної території України та певного окремо взятого регіону. При чому термін «влада» має на увазі виконавчі органи всіх рівнів національної структури державного управління.
Актуальність статті зумовлена
1. Активізацією протистояння РФ-Україна, що на 2013 рік характеризувалася значним посиленням прямого впливу Кремля на українські державні органи влади та агресивними спробами розколу українського суспільства, а з початку 2014 року переросла у стадію відвертої збройної агресії на території Кримської автономії, а згодом і материкової частини України у Донецькій та Луганській областях, імпорту тероризму на території Донецької та Луганської областей з подальшою військовою інтервенцією, створення терористичних квазі-державних утворень, відомих сьогодні під назвами Донецької та Луганської народних руспублік (ЛНР-ДНР).
2. Активними спробами інформаційного впливу РФ на територіях так званих ЛНР-ДНР, Донецької та Луганськоїобластей, а також на іншій території України.
У цій статті розглядаємо поняття: інформаційний простір, інформаційна війна, національна ідея, комунікативні канали, бар’єри сприйняття.

1. Поняття інформаційної війни. Суть проблеми.

Коли теперішні ЗМІ говорять про інформаційну війну РФ проти України це часто подається як бліц-перемога Росії. Це твердження на жаль проникає і в думки окремих західних політиків. Насправді ж ця інформаційна війна велася послідовно, не одну сотню років, починаючи від заборон царськими урядами всього українського (самостійна церква, мова, літературна творчість, власна система освіти, військової організації, історичних досліджень тощо) до впровадження ідеї спільності слов’янських народів з наступним переходом в ідею об’єднання в єдину державу з центром у Москві (Кремлі), що загалом погано маскує імперську ідею створення такої собі супердержави Велика Росія за рахунок поглинання Московською державою менших та слабших сусідів.
Особливого інформаційного удару територія сучасної України зазнала в радянський період за рахунок фізичного винищення значної кількості національно свідомих громадян (війни, репресії), адміністративних методів (політика депортацій та переселень, голодомор) та інформаційного тиску, який значно посилився в умовах стрімкого розвитку технічних засобів інформації (радіо, телебачення) та системних силових засобів з придушення інформаційних каналів, здатних поширювати альтернативну єдиній державній політиці точку зору. На одному з останніх з’їздів єдиної в СРСР, правлячої, Комуністичної партії вже досить оптимістично було проголошено завдання з формування в межах так званого «союзу вільних республік» єдиної спільноти «радянський народ», що мала з роками цілковито витіснити з суспільної свідомості поняття окремих націй, котрі могли б вимагати реалізації формально проголошеного в СРСР права на самовизначення.
Таким чином, проголосивши 1991 року незалежність, оновлена, вже начебто цілковито самостійна, держава Україна отримала тяжкий спадок порушеної національної свідомості. Значна частина українців, прагнучи незалежності на підсвідомому історико-генетичному рівні, насправді не уявляла собі життя в окремішній державі і не бачила себе остаточно відірваною від московського центру з огляду на усталену століттями практику – жити за вказівками, отриманими з Кремля. Тим більше, що ці вказівки за добре налагодженою системою подавались у формі закликів, гасел та інших специфічних мовних конструкцій, що мали на меті не просто мінімізувати національний опір домінуванню сусідньої держави («старшого брата»), але й викликати активну підтримку такого домінування за схемою: прийняття (ми братні народи, нас поєднав спільний історичний шлях) – усвідомлення власної недосконалості (українець відсталий – росіянин прогресивний) – бажання переродитися в нову форму (стати росіянином).
Отже, маючи значну перевагу в інформаційному полі вже на старті (1991 рік) Кремлівська влада зосередилась у першу чергу не на інформаційній, а на адміністративній (контроль державних посадовців всіх рівнів), економічній (викуплення в російську власність нерухомості та українських підприємств, здатних виробляти конкурентну продукцію) та енергетичній війнах (агресивне утримання України в енергетичній залежності), які велися за окремими схемами в рамках загальної мети – нейтралізації України як можливого суперника на міжнародній арені і водночас збереженні української території як власного територіального, сировинного та людського ресурсу у формі визнання «суверенної про людське око» держави під реальним керівництвом Москви. Ресурси інформаційної війни проти України, що були активно включені в дію з 2004-го року (акцентування мовного питання з метою розколу країни) формувалися та нарощувалися саме через контроль адміністративного апарату. Саме через виведення «своїх» людей на певні ключові посади, встановлення контролю над іншими посадовцями, поширення впливу на решту державного апарату були підготовлені основи для подальшої спроби повної нейтралізації України як самостійної держави – знищення української армії, знищення книговидання, переведення українських ЗМІ майже повністю на російську мову, замороження проектів зі створення альтернативних джерел енергії і т.п.
Найактивніша фаза іформаційної війни проти України була розпочата восени 2013-го року, коли у суспільстві виникло реальне протистояння «влада» — «народ» засноване значною мірою на ціннісних засадах. Саме в цей період, у вирі подій Майдану 2013-2014-х років українцями була чітко сформована власна національна ідея, що була представлена тодішньому керівництву країни у формі ультиматуму, згодом активно висвітлена та проаналізована в українській пресі і ще згодом, вже на початку літа 2014-го витіснена з друкованих шпальт паперових та інтернет видань темою тероризму та погано прикритих військових дій РФ проти України. Тут ми подаємо її у графічному зображенні
національна ідея
Сильні сторони такого формулювання національної ідеї саме в тому, що вона не зачіпаючи вразливих для окремих груп громадян питань, проголошує ті принципи побудови суспільства, які сьогодні прийнято називати «європейськими» і які будуються на особистій свободі та можливості активної участі у житті країни кожного окремого громадянина.
Власне, ця позиція і є ключовою в організації комунікацій з населенням в умовах перехідного періоду від дезорієнтованого чужими, нераціональними для українців ідеями суспільства (інтереси сусіда важливіші за власні) до розбудови єдиної політичної нації (взаємна відповідальність влади та кожного громадянина окремо за долю країни).
Звернімо увагу на те, що інформаційні дії проти сучасної України відпочатку були зорієнтовані у п’яти ключових напрямках (принцип п’яти Д), як показано на наступному графічному зображенніінформаційна війна
Отже, маючи запас у вигляді сформованої за часів СРСР у представників активного старшого покоління «психології радянської людини» кремлівська влада, застосовуючи прямі та непрямі методи впливу, в першу чергу подбала про консервацію ідей та символів радянського періоду через
1. Збереження радянської символіки та символіки періоду царської Росії.
2. Збереження топонімів, що виникли у радянські часи та часи царської Росії і несуть в собі символічні нагадування цих епох.
3. Акцентування подій нещодавньої історії, які стосуються Другої світової війни, з наполяганням на особливо підкресленому відзначенні перемоги СРСР над Німеччиною.
4. Збереження стану максимального домінування російської мови («мова усіх народів СРСР») у ЗМІ.
5. Поширення російськомовного кіно та телепродукту, заповнення українського книжкового ринку російською/російськомовною книжковою продукцією.
6. Створення окремим регіонам України сталих специфічних іміджів: «не таких як ми» (зокрема Галичині, яка увійшла до складу СРСР тільки на початку Другої світової війни), «більш радянських» (Харків – столиця Радянської України, Донбас – край шахтарської слави), «більш російських» (Одеса – підкреслене вшанування цариці Катерини, Крим).
7. Затирання спроб популяризувати українську історію та культуру, зокрема в регіонах; відтінення реальної місцевої історії загальнорадянськими подіями та символами.
8. Активне відродження церкви як мережі інформаційного та адміністративного впливу у форматі церкви Московського патріархату з жорстким підпорядкуванням Москві.
9. Періодичне повернення до теми «єдності слов’янських народів» у різних формах в тому числі впровадження цих ідей в окремі програми в т.ч. «антирадянські» та «антиросійські».
10. Трансформація/актуалізація навішуваних українцям ярликів з «буржуазні націоналісти» до «бандеро-фашисти», підкріплена творенням похідних ярликів та активною трансформацією тлумачень недавньої історії (подій ХХ століття) убік дискредитації/демонізації всіх та всього, що стосується процесів реалізації суверенітету України, як самостійної держави.

Звернімо увагу на те, що пункти 1-3 з вищенаведеного переліку прямо впливають на свідомість громадян підтримуючи ідею «другорядності, несправжності та тимчасовості» Української держави за рахунок тотальної присутнотсті візуальної інформації (п. 1-2) та специфічної обрядовості, що з урахуванням практики святкувань звільнення від німецьких військ фактично всіх населених пунктів України виконується протягом цілого календарного року з кульмінацією на 9 травня. Саме це «спільне з Росією» свято було використане для швидкого впровадження нового символу – георгіївської стрічки, що згодом стала розпізнавальним знаком атидержавно (антиукраїнськи) налаштованих бойовиків.

2. Базові поняття-месиджі

В інформаційній війні Кремля напрямок головного інформаційного удару традиційно спрямовано на тотальне подавлення підтримки населенням України української державності, а атаки здійснюються ешелоновано, на кількох рівнях, у стандартній послідовності:
1. МИ ЄДИНІ, І МІЖ НАМИ НЕМАЄ РІЗНИЦІ (фонова інформація: МАЄМО ЖИТИ В ОДНІЙ КРАЇНІ І ЦІЄЮ КРАЇНОЮ Є РОСІЯ).
2. Є ТІ, ЩО НАМ ЗАВАЖАЮТЬ (фонова інформація: ЦЕ НЕ УКРАЇНЦІ ХОЧУТЬ САМОСТІЙНОСТІ, ЦЕ ПРОЕКТ ТРЕТІХ КРАЇН, ЗОКРЕМА АМЕРИКИ, ВИГАДАНИЙ ТІЛЬКИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ПОСЛАБИТИ РОСІЮ).
3. Є ТІ, ЩО ПІДТРИМУЮТЬ ТИХ, ЩО НАМ ЗАВАЖАЮТЬ (фонова інформація: ЦЕ НАДЗВИЧАЙНО ПОГАНІ ЛЮДИ, ЗОКРЕМА ДО НИХ ВІДНОСЯТЬСЯ ТІ, ЩО НЕ ХОЧУТЬ ОБ’ЄДНАТИСЯ З РОСІЄЮ; ДО НИХ ВІДНОСЯТЬСЯ УКРАЇНСЬКІ ПАТРІОТИ, УКРАЇНОМОВНА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ І КИЇВСЬКА ВЛАДА, ЯКЩО ВОНА ХОЧ ЯКИМОСЬ ЧИНОМ ПЛАНУЄ ДІЇ НЕ УЗГОДЖЕНІ З КРЕМЛЕМ)
4. Є ТІ, ЯКИХ ОБМАНЮЮТЬ (фонова інформація: УКРАЇНА — ЦЕ ВИГАДКА АМЕРИКАНЦІВ ТА КОРУПЦІОНЕРІВ, ЯКІ ВАС ОБМАНЮЮТЬ, ЩОБ БЕЗКАРНО ВИЗИСКУВАТИ, РОСІЯ – ЦЕ ЗАХИСТ ВІД БАНДИТІВ, ЯКІ ЗАВАЖАЮТЬ ЛЮДЯМ ЖИТИ )
5. ТІ, КОГО ОБМАНЮЮТЬ МАЮТЬ ПРОЗРІТИ (фонова інформація: ЯКЩО ВИ ПРОЗРІЄТЕ І ЗРОЗУМІЄТЕ, ЩО ВІД РОСІЇ НІКУДИ НЕ ПОДІТИСЯ, ЗМОЖЕТЕ СТАТИ ПОВНОЦІННИМ РОСІЯНИНОМ І ЦЕ БУДЕ КРАЩЕ ДЛЯ ВАС)
6. РОСІЯ ВЕЛИКА ТА МОГУТНЯ КРАЇНА (фонова інофрмація: РОСІЯ ВСЕ ОДНО ВСІХ ПЕРЕМОЖЕ, ОПИРАТИСЯ НЕМАЄ СЕНСУ).
7. УКРАЇНА СЛАБКА (фонова інформація: УКРАЇНА НЕМАЄ ДРУЗІВ, ЄВРОПА ТА АМЕРИКА ПРАГНУТЬ ЗНИЩИТИ УКРАЇНУ І ТОМУ ВІДРИВАЮТЬ ЇЇ ВІД РОСІЇ, А РОСІЯ ВСЕ ОДНО ПЕРЕМОЖЕ, ТОМУ ОПИРАТИСЯ НЕМАЄ СЕНСУ)

На тактичному рівні бачимо комплексні дії, спрямовані на:
1. «Виривання територій» з загальнонаціональної території Української держави
2. Формування на рівні свідомості груп з населення України, які не ідентифікують себе або не цілковито ідентифікують як громадяни України чи український народ.
3. Поширення ідеї «руского міра», щоб групи вирвані з українського інформаційного простору ідентифікували себе саме на основі цієї ідеї.
4. Примітивізацію масової суспільної свідомості

Якщо розглядати ці дії з точки зору характеристик інформаційного наповнення комунікативних каналів, що покривають територію України, можемо говорити про відверте втручання сусідньої держави в український національний інформаційний простір з метою розриву цього простору і подальшого прямого чи непрямого привласнення українських національних ресурсів і території у той чи інший спосіб (варіант: створення передумов для прямого привласнення ресурсів та приєднання територій з метою подальшого шантажу української влади та досягнення специфічних, вигідних Росії та невигідних для України цілей).
Будь-яка держава чи державне утворення, що прагне розвиватися, має тенденцію до зміцнення свого суверенітету через упорядкування власного інформаційного простору, тобто наповнення наявних на своїй території комунікативних каналів інформацією, що забезпечить лояльність громадян до чинного законодавства та існуючої політичної системи і збереження таким чином своєї продуктивності, а отже зміцнення своєї внутрішньої безпеки. Зовнішня безпека підтримується поширенням специфічної інформації через комунікативні канали, що покривають території за межами кордонів даної території, зокрема у точках чи на територіях наявних зовнішніх інтересів. Агресивний зовнішній вплив на цільний (продуктивний) інформаційний простір суверенної держави призводить до утворення в цьому просторі відокремлених (позасистемних) зон, а отже до його розриву. Різносистемне подання інформації безпосередньо впливає на самоідентифікацію громадян. Графічно результати таких впливів можуть бути представлені так:
інформаційний простір
У першому випадку (малюнок ліворуч) ми бачимо логічно упорядкований, цільний інформаційний простір, у другому (малюнок праворуч) розірваний, непродуктивний інформаційний простір, у якому різні групи людей не бачать поміж собою достатньо спільних рис, для успішного сторення спільного (матеріального чи нематеріального) продукту.

3. Оцінка ситуації. Наявні бар’єри сприйняття

Історичні передумови, слабкість української внутрішньої державної політики та активні дії РФ у цьому напрямку підтримані значними фінансовими потоками та активним використанням адміністративного ресурсу призвели до існування в Україні розірваного (на користь РФ) інформаційного простору, що характеризується такими ознаками як:
1. Нерозуміння значною частиною населення України (переважно старшим поколінням):
а) різниці між поняттями СРСР та Російська Федерація;
б) української історії у самостійному, незалежному українському вимірі;
в) поняття патріотизму, конституційних обов’язків громадянина, власної відповідальності за долю країни;
г) суті демократичної системи стосунків «влада-народ», взаємних прав і зобов’язань.
2. Толерування надмірної кількості символів неіснуючої держави – колишнього СРСР, які в зовнішньому візуальному просторі можуть переважати кількість видимих символів держави теперішньої.
3. Нехтування Конституцією з боку посадовців як вищих так і нижчих рангів, зокрема, в частині використання української (державної) мови на користь російської, що є державною мовою агресора.
4. Використання у політичній боротьбі між різними політичними силами гасел та програмних настанов, що несуть пряму загрозу конституційному ладу та цілісності держави, її суверенітету.
5. Домінування в інформаційному просторі України відверто ворожих мас-медіа, які під гаслами «свободи слова» пропагують, провокують та підтримують деструктивні процеси, що загрожують суверенітету держави. Слабкість законодавства в частині захисту українського суспільства від ворожої пропаганди та її наслідків.
6. Брак у всіх ешелонах влади патріотично налаштованих і добре підготовлених фахівців. Нехтування з боку посадовців елементарними нормами етики.
7. Відсутність у державі курсу на формування єдиної політичної нації та єдиних національних цінностей, нехтування питаннями культури. Прийняття впроваджених зовні настанов щодо «багатонаціональності» України. Співіснування в загальноукраїнському дискурсі патріотичних гасел та навішених українцям спочатку радянською системою, а потім кремлівською пропагандою ярликів з відверто негативним змістом.
8. Стирання межі між поняттями «регіональний» та «антиукраїнський».
9. Видима наявність у суспільстві (зокрема у вищих ешелонах влади) тенденцій до співпраці з агресором заради власного збагачення навіть у випадку прямої шкоди загальнонаціональним інтересам.
Така ситуація в умовах відсутності суспільної домовленості (зокрема серед політичних та фінансових еліт) чи нерішучості державних органів призводить до зневіри населення країни у патріотизмі та елементарній послідовності політичної влади і провокує (консервує) існування в межах єдиної країни груп громадян з неадекватною самоідентифікацією. Сьогодні, спілкуючись з населенням однієї області можна виявити ціле розмаїття груп громадян, котрі бачать себе як:
1. Українці – ті, хто беззастережно вважає себе громадянином України і готовий обстоювати та захищати конституційний лад.
2. Українці етнічні – ті, хто з підозрою ставиться до співгромадян неукраїнського походження.
3. Українці російськомовні – ті, хто готовий обстоювати та захищати Україну, але з тих чи інших причин не спілкується українською мовою чи не приймає українську культуру.
4. Громадяни СРСР – ті, хто не прийняв Україну і живе спогадами з радянських часів.
5. Росіяни – ті, хто не прийняв Україну і мріє «померти в Росії».
6. «Громадяни світу» — ті, хто не прийняв Україну, але сприймає її толерантно або ж не виявляє своєї справжньої, неприхильної до України, позиції.
7. «Потенційні емігранти» — ті, хто хоче покинути Україну, але ще не визначився заради чого, або не має фінансової можливості.
8. Громадяни інших держав – ті, хто з огляду на інше етнічне походження вже подбав про набуття подвійного громадянства.
Звісно, цей перелік груп не є вичерпним і для його аналізу потрібно значно більше часу, але він чудово ілюструє наслідки відсутності (чи майже відсутності) єдиної державо- та націєтворчої програми. Групи 4-8 з наведеного переліку є чудовим матеріалом для цілеспрямованої роботи ворожих спеціальних стуктур зі знищення чи принаймні послаблення України як конкурента на партнерському чи міжнародному рівні.
Якщо перейти до аналізу теперішньої ситуації безпосередньо на територіях Донецької та Луганської областей, прилеглих до зони бойових дій (сьогодні — зона АТО), то за результатами оцінки візуальної інформації та спілкування з журналістами, представниками влади і населенням різних населених пунктів під час офіційних зустрічей та у побутових ситуаціях (Краматорськ, Слов’янськ, Артемівськ, Сіверодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Новоайдар, Трьохізбенка, Лобачеве, Лопаскіне, Крем’яна) можемо говорити, що самоідентифікація та політичні погляди населення сьогодні формуються під впливом таких факторів:
1. Тривале консервування території Донецької та Луганської областей як колишніх територій СРСР з підтримкою та популяризацією радянських символів, акцентування тем «шахтарського краю», «трудової слави», «окремішності Донбасу», «прямих контактів Донбасу з Росією» при замовчуванні та відтіненні тем голодомору, колонізації Слобожанщини запорозькими козаками, діяльності ОУН-УПА на територіях Донбасу тощо.
2. Придушення у 90-ті роки на цих територіях малого бізнесу, залежність населення від крупних промислових підприємств та їхніх власників.
3. Значний рівень криміналізації регіону.
4. Прямий вплив на регіон у недавньому минулому Московської влади, візити до Сіверодонецька мера Москви Лужкова (свого часу навчався у Сіверодонецьку), заїзди «донских козаків» з яскравими святкуваннями (Трьохізбенка), стимулювання з російського боку антиукраїнських та сепаратистських настроїв. Псевдонаукові програми підтримувані з боку РФ, зокрема у галузі археології, спрямовані на впровадження та доведення тези щодо окремої раси жителів Донбасу. Інші аналогічні «місцеві» проекти.
5. Тривале домінування у місцевих органах влади політичних партій, діяльність яких носила відверто антиукраїнський та антидержавний характер (КПУ, ПР) і які в політичному полі України виразно виступали як представники інтересів РФ. Попередній тривалий силовий вплив антиукраїнських сил на місцеве патріотично налаштоване населення (пресинг, залякування тощо).
6. Географічне положення регіону зі значною протяжністю спільного з РФ українського державного кордону.
7. Переважна традиційна україномовність регіону при значній зрусифікованості міст. Послідовна русифікація упродовж всіх років незалежності України, штучно обмежені надходження україномовних книг в окремі населені пункти. І т.ін.
8. Наявність у значної кількості місцевих жителів родичів серед теперішніх терористичних збройних формувань.
9. Близькість та реальність бойових дій. Реальне відчуття війни. Втрати серед родичів та близьких людей, часто випадкові або й безглузді. Матеріальні втрати внаслідок бойових дій, порушений життєвий ритм та звичаї, погіршення умов життя.
10. Безпосередні контакти населення з озброєними і не завжди ласкаво налаштованими військовими обох сторін конфлікту. Корупційні та «контрабандні» скандали, пов’язані з представниками влади (з обох боків).
11. Значна присутність російських ЗМІ при значній відсутності українських.
12. Наявність значної кількості українських патріотів, які пройшли серйозні випробування і потребують підтримки центральної влади (Києва).

Всі ці фактори значною мірою вплинули на формування у місцевих жителів з одного боку готовності до відкритих конфліктів при відсутності належного зустрічного опору, з іншого надзвичайно конформної поведінки перед лицем сильної влади. Характерним є вислів молодого держслужбовця з Рубіжного: «конфлікт стався бо люди вважають, що Радянський Союз був сильною країною, а Україна слабка».
Розмаїтість думок і позицій спостерігається у висловах на кшталт: «я хочу жити в СРСР» (безробітний, Краматорськ), «так, я українка і розмовляю українською, але ми любимо Росію і хочемо жити разом» (медсестра, 15 років сидить удома при чоловікові, їздить до Києва навідувати дочку, телевізор не дивиться, радіо не слухає, Крем’яна), «вони мою хату забрали, я їх…» (боєць підрозділу МВС, Сіверодонецьк), «та хто вам таку дурницю сказав, що у нас досі не було української книги?» (директор бібліотеки у Сіверодонецьку), «ой, нарешті почали видавати українські книжки» — «та їх давно видають, ти на роки видання поглянь. Просто до нас не довозили» (діалог у бібліотеці Слов’янська), «ну погодься, що ми все-таки різні» (механік, мешканець Боровского), «та все ми розуміємо. І українську мову теж. То все дурниці» (неофіційна розмова на зустрічі з місцевим населенням, Лобачеве), «та що вони розказують, я народився по той бік кордону на території Росії, там, коли я був малим всі українською розмовляли. І на кий мені треба, щоб вони мене тепер тут захищали» (мешканець села Лопаскіне).
Тут наведемо таблицю бар’єрів сприйняття, щоб зрозуміти, що саме може завадити провести конструктивний діалог на зборах місцевої громади, на нараді, під час публічного виступу чи у приватній розмові:
бар'єри сприйняття
Отже маємо три категорії проблем, які потрібно вирішити до початку спілкування, а не тоді, коли вже розмова зайшла у глухий кут. Якщо розглядати наведену таблицю знизу, то найперше комунікатор має подбати про відповідність свого зовнішнього вигляду прийнятій ролі та задекларованого соціального статусу – це справа особиста, як і вміння знаходити спільну мову на загальнолюдському, позафаховому та позаполітичному рівні, а також здатність не потрапляти до комунікативних пасток та не реагувати на провокації (довільні чи мимовільні). Інтерес аудиторії можна викликати оперативно, за досить короткий час, залежно від суті розмови та компетентності чи компетенцій комунікатора. Переконання – бар’єр найскладніший, але його також можна долати. Тут важливі послідовність комунікатора (яким у цій нашій ситуації скоріше виступатиме держава), комплексність підходу і тривалий час, що в разі глибоких засадничих переконань може вимірюватися роками. У цьому випадку в першу чергу розглядатимуться такі компоненти як (1) цільова аудиторія або об’єкт, (2) мета комунікації, (3) суть переконань, (4) глибина переконань, (5) контекст, (6) особа комунікатора або команда комунікаторів, (7) технології спілкування.

4. Очікування населення та адекватні відповіді влади.

Для адекватної побудови комунікації у стосунках офіційної влади (представників державної влади) з громадянами (місцевим населенням) додатково розглянемо схему, що відображає страхи/очікування громадян у порядку їх важливості з суб’єктивної точки зору середньостатистичної особи:

БЕЗПЕКА – ЛЮБОВ – ДОСТАТОК

Отже, найпершою потребою людини ми бачимо питання її безпеки, потім увагу та любов до неї і лише на третому місці її матеріальне забезпечення. Це не означає, що третім пунктом слід нехтувати, бо він є надзвичайно важливим у питаннях взаємної довіри, але успішність будь-якої управлінської схеми значною мірою залежатиме від виконання двох перших позицій. Увага до питання безпеки людей та до них самих є основою налагодження контакту і лише на цій основі можна вибудовувати струнку та послідовну систему інформаційної роботи.
Але безпеку може надати тільки сильний партнер. Саме тому держава має підходити до налагодження систем внутрісуспільної комунікації вимогливо і принципово, звертаючи особливу увагу на речі засадничі, пов’язані з рівнем безпеки загальнонаціональної. Це стосується питання поваги до державних символів, розуміння суті громадянства та обов’язків громадянина, взаємний патріотизм (як основа чесного виконання взаємних зобов’язань у стосунах влада-громада), пріоритет національних інтересів перед інтересами сусідніх держав та міжнародних спільнот. Не меншою мірою це стосується і застосування державної мови – як ознаки стабільної держави та виразного ідентифікатора співгромадян, в першу чергу високопосадовцями, але в короткий період державна мова має увійти у всі найдальші коридори державної влади та у сферу ЗМІ. Щоб остаточно закрити «мовне питання» окремо підкреслимо, що слухачами сприймається не мова спілкування комунікатора, як це часто сьогодні нав’язується, а смислове наповненя його розмови та манера спілкуватися. Мова, українська чи російська, скоріше сприйматиметься як одяг, зачіска, постава, вираз обличчя та інші зовнішні характеристики комунікатора, які складають перше враження і визначають напрямки та термінологію подальшої розмови. Ввічливе звертання, інтерес до співрозмовника, позитивна заангажованість завжди матимуть такий самий позитивний резонанс вже за дві-три хвилини розмови.

Передумовою успішної інформаційної роботи стане і виконання другого, за значимістю, очікування громади – тут, скоріше йдеться про належне виконання державою своїх господарських функцій, що полягають у реалізації економічної та соціальної політики. Успішні соціальні проекти, увага до кожного – основа глибокої довіри. На цій основі можна створювати той інформаційний матеріал, який покладе початок формуванню єдиного, стійкого від зовнішніх впливів інформаційного простору.
Тут важливим інструментом має стати українська книга, що як носій сталої, системної інформації, дасть основу для ефективного функціонування, а також забезпечить змістовне наповнення україномовних періодичних видань, програм радіо та телебачення, підніме на належний рівень мову інтернет-спілкування, діловодства та реклами тощо. Пнри цьому, варто пам’ятати, що успішна інформаційна робота в зоні Ато залежить від вирішення ключових питань у столиці, зокрема у виробленні ефективної культурної політики та забезпечення належної присутності України у всіх комунікативних каналах на власній території. Нижче наводимо основні комунікативні канали, що здійснюють прямий чи опосередкований вплив на свідомісмть громадян і суспільства загалом:
комунікативні канали
Зміст та якість наповнення цих комунікативних каналів і визначатимуть основні характеристики національного інформаційного простору.
В підсумку наведемо ключові питання, які мають бути вирішені при організації інформаціцйної роботи на теперішньому етапі:
1. Кадрова робота на рівні представників влади. Моральність, відкритість та комунікабельність представників держави закладуть хорошу основу для взаємної довіри.
2. Визначення та підготовка ключових комунікаторів з працівників державного апарату, керівників, журналістів, представників культури тощо.
3. Підготовка чітких і прозорих відповідей з боку держави на ключові, проблемні питання, які турбують населення в історичних, філософських, подієвих аспектах і які стали чи є основою конфлікту чи непорозуміння.
4. Облаштування зовнішнього простору – звільнення простору від чужої, тим більше ворожої символіки. Встановлення у належних місцях державної символіки України.
5. Максимально можливе впровадження української мови у державних службах, закладах освіти, в мові ЗМІ, медіа та рекламі. Послідовне вживання української мови першими керівниками в регіоні. Позитивне і уважне ставлення до російськомовних громадян. Терпляча, ненав’язлива роз’яснювальна робота.
6. Забезпечення покриття національної території національними ЗМІ.
7. Увага до методів та стилю роботи правоохоронних органів. Робота над помилками.
8. Відстеження негативних тенденцій в інформаційному полі, належні корективи.
9. Організація протидії ворожій пропганді не за принципом «удар-відповідь», а за принципом «попередження/унеможливлення удару за рахунок системної організації власного інформаційного простору». Послідовня робота з «переконаннями», як бар’єром сприйняття через одночасне комплексне застосування основних заходів:
(1) захист та одночасна вимога дотримання порядку,
(2) забезпечення соціальних потреб,
(3) увага,
(4) роз’яснення,
(5) забезпечення інформацією,
(6) демонстрування послідовності у власних діях.
мова сфера застосування
На завершення і для кращої ілюстрації комунікативного середовища зони АТО наведемо кілька фотографій, що відображали зовнішній простір мешканця Сіверодонецька станом на 2015 рік:
Вечірній Сіверодонецьк

Політична реклама у Сіверодонецьку

Рекламний щит у Сіверодонецьку

Пригоди Марка та Харка
Бурлескний роман.
Всі книжки про Марка та Харка в одній. Сміх та хороший настрій гарантовані
Результати Всеукраїнського конкурсу серед підлітків «Краще літературне оповідання» 2013-2014 років дивіться тут->
Час для читання ще є (Розумні думки розумних людей)